Кому війна, а кому мати рідна - цей вислів повернувся з далеких громадянських років минулого століття, коли брат ішов на брата, коли проливалася людська кров…

Щось подібне коїться і зараз.  Усі канали телебачення, радіо, зі шпальт газет нас закликають  жертвувати на війну. І ми жертвуємо. Ось тільки деякі місцеві аптекарі, що ростуть як гриби після рясного дощу, взялися за нас «капітально» - хворих.  Дублять такі ціни на медикаменти, що  наше життя через неспроможність придбати навіть найнеобхідніші ліки, скоре стане недоступним для більшості громадян. ГИНУЛИ  НА МАЙДАНІ, викривали злочинні дії минулої влади, проголосили про справедливість у ціновій політиці, але не для нашого міста.

Конкретно ліки від цукрового діабету «Сіфор -500» . Ціни різні, в залежності від совісті і чуйності аптекарів «місцевого розливу». Так,  у районі центрального ринку, де знаходиться кілька аптек,  він коштує 93 грн, а ось на БАМі – 114 грн! У центрі – 102 грн.  Далі «Магнікор» - для підтримки серця. Центр 4, 85 за пластинку ( 10 шт.), в районі ринку – 8, 25 грн! Ціни майже вдвічі вищі. І це  конкретно лише по двох найменуваннях ліків. Моя сусідка вже давно відмовилася від  більшості необхідного місячного рецепту для «виживання»,  тому більшу частину життя стала проводити в квартирі, бо не в змозі вийти на вулицю, боячись, що буде зле, або й помре, бо відсутні ліки. І таких повірте в Олександрії тисячі.

Один мій знайомий сказав, що курс долара постійно коливається. А скажіть, будь ласка, наші вітчизняні ліки теж  залежать від курсу долара? Ми що глину,  пісок, воду, реактиви -кислоти закуповуємо за кордоном? Тому і не дивно, що маючи великі статки в бізнесі,  наші бізнесмени не поспішають особливо жертвувати.  І це стосується не лише ліків, а й бензину, продуктів харчування. Ціни на ці необхідні речі в нашому повсякденному житті також дивовижно різняться. а   Ми хочемо скоротити контролюючі органи, а скажіть: хто буде зупиняти ненажерливих до збагачення на нашому здоров`і?  Кому  війна, а кому мати рідна, як ніколи актуально звучить.   Аверченко, письменник, який емігрував у громадянську війну, писав тоді про Катеринослав (нині Дніпропетровськ, - авт.).  Захопили місто червоні і почали ділити квартири, будинки багатих  лікарів, вчених. Висиляти – розстрілювати.  Квартири ділили перегородками, коври різати навпіл… звідси пішли комуналки…

А на  ціни на пальне й говорити вже не хочеться.  А до того  ще  й не доливають на 10-12 коп. На одній із заправок віддавали правда ці копійки, але з яким  презирством на тебе дивились оператори АЗС, ніби до нього в кишеню заліз.  А скажіть, любі друзі, вам у магазині продадуть якусь річ, якщо у вас не вистачає 5, 10 коп.? Ні! Я в одному із супермаркетів скуплявся. Треба було дати 10 коп., а  їх не було. Продавець мені розміняла 100 грн. Принципова. Справедливо, не справедливо - коли тобі винні.  

Таке воно наше життя. Там  війна, а тут тиха війна – ціни зростають на очах.  Сьогодні повідомили одному із магазинів, що власноруч  випікає хліб, що за день – два хліб здорожчає на 20 коп.

Як далі бути? Кому війна, а хто  – "набиває кишені".  І  це надзвичайно  актуальна життєва проблема, яка коштує  найдорожчого - нашого з вами здоров`я.  

Іван Мельник