9  травня – цей день в історію людства увійшов як день ПЕРЕМОГИ над коричневою чумою –  найжорсткішою, найлютішою, людиноненависницькою  ідеологією – фашизмом.

  Та видно, щось не в порядку  в наших мізках, коли ми сьогодні хочемо відмінити  день Перемоги, коли нищимо символіку, яка виховала не одне покоління, у тому числі і батьків тих, хто несе нову ідеологію. Скажу, що це покоління збудувало все, що маємо і чим сьогодні користуємось. Для мене патріотизм – це не вигуки, це не марширування  колонами. Для мене національний прапор – це національна святиня козацької доби. Я привіз зТрускавця ще в 1990 році, а вже  на рефрендумі  1991 року мене комуністи з цим прапором, який  я приніс на виборчу дільницю  смт Балахівка, виштовхували з приміщення, погрожували звільненням з роботи…  не дивлячись на те, що я був  її членом  ДВК від НРУ. Тому в мене свої симпатії до комуністів, але те, що вони принесли нам визволення  від фашизму, здобули Перемогу світу,  дали мир і спокій, побудували міцну країну  СРСР, дали незалежність Україні – цього не забути.  За це - мільйони їх лежать у братських могилах. І досі рідні розшукують загиблих..

   Я не можу зрозуміти одного:  нові національні  символи, звичаї і порядки не таким чином  треба ідеологізувати. Георгіївські стрічки – навколо яких сьогодні піднята така істерія нетерпимості – гірше червоного стяга.  Дорогі мої земляки, покладіть руку на серце  і признайтесь, що ще минулого року на сотнях  автомобілів, на грудях  багатьох тисяч олександрійців  були  ці стрічки. Що змінилося сьогодні? Жовто-блакитні замінили, а треба, щоб свідомість змінилась у людей.

   У мого батька три старші брати загинули: один під Мелітополем, двоє - під Львовом, від рук бандерівців. Визволили майже всю Україну, щоб загинути від «своїх» рук!  Позаду залишились спалені міста, села, Дніпро, визволення Києва, Корсунь-Шевченківська операція, Ясько-Кишинівська операція, а під Львовом лягти... Скажіть: чим вони завинили, що визволили пів країни? А якби вони цього не зробили?  То була війна – то був розбрат, який  сьогодні не повинен повторитися. Треба  вміти прощати.

  Сьогодні мені вперше стало сумно біля Братської могили, коли почув, що СБУ, міліція вишукувала в рядах молодиків з георгіївськими стрічками сепаратистів.  Я їх бачив, я знаю цих молодих людей. Вони їх носили і кілька років тому. Я не бачив сепаратистів і екстремістів в Олександрії в день Перемоги  9 травня  201 4 року. Думаю, що ніколи їх не побачу.  Проте побачив  як після проходження військових, покладання квітів  на могили загиблих, група молодих людей, вишикувавшись в колону з новітніми  вигуками, показала спини сивочолим ветеранам, які стояли поряд – біля мікроавтобусу, який  привіз справжніх героїв,  може  вже на  останній в їх житті день Перемоги.

Молодість – це добре, кращого нічого не може бути в житті. Ми свого часу були такими. Боролись за нове життя: В.Манжос (нині покійний), Г.Могилей, В.Очаківський, В.Полянко, В.Осиченко, С.Землянський, В.Стадніченко і багато інших патріотів  нашого міста.  Свого ч асу, справді  були ініціаторами встановлення пам’ятника Т.Шевченка в Олександрії. Як потім  його ночами оберігали, щоб його не знищила влада. Мені тоді працівники СБУ погрожували за те, що прочитав свого вірша «Годі тобі  Україно спати».  А що сьогодні – шукали серед учасників мітингу молодих людей з георгіївськими стрічками -переможцями.        

Свято відбулося. Зі сльозами на очах тих, хто відстояв нам мирне небо, на очах  старшого і мого покоління, на очах школярів… , але не очах тих,  хто принизив ветеранів.

Іван Мельник