Напередодні 73- річниці визволення м. Олександрія від німецько-фашистських загарбників вкотре відчуваєш гордість за батьків та дідів, які відвоювали мир і щасливе наше майбутнє.

- Олександрійська  громадська організація  ветеранів збройних сил «Захисників вітчизни» вже протягом 15 років шефствує над сквером  ім. П.Кошового (прибирання території, догляд за насадженнями),- відмітив її голова Олександр Іванович Піщанський. – Це вже добра традиція, коли нинішні ветерани збройних сил, хто Афганістан пройшов, хто інші гарячі точки нашої планети… приймають участь у святій справі – збереженні для наступних нащадків пам`яті про війну, коли  фашизм прагнув поневолити весь світ. Дуже прикро, що сьогодні період 1939-1945 років забувається, забувається  подвиг наших батьків і дідів, прадідів молодого покоління. Здебільшого йде фальсифікація героїки простого народу – солдат, які винесли весь тягар  смерті на своїх плечах. Чомусь більше говорять, що штрафбатівці стали переломним моментом у перемозі над фашизмом. Але ж їх було всього 400 тис. чоловік?  Такі перекручення шкодять світлій пам`яті тих, хто мільйонами  покоїться в братських  та безіменних могилах по всій Європі.

- Олександре  Івановичу, ви корінний олександрієць,  активно  цікавитесь періодом  війни, що пов`язана з Олександрією. Історія воєнного періоду Олександрії ще не повністю розкрита, вивчена, досліджена, бо на це були свої  об’єктивні причини. Героїка простих людей замовчувалась – не було у нас одинаків героїв. Всі повинні були бути причетними до комсомолу чи партії?     

- Олександрія має право на дослідників періоду  війни. Згадайте родину Батюків. Рятували нашого пораненого бійця, прийшли німці, - розстріляли батька і доньку. Забута війна. На прикладі  моєї мами, яка в роки війни врятувала  пораненого бійця зі своєю сусідкою, коли той був поранений в живіт. Винесли до медсанбату… А чого варта діяльність групи підпільників з Ворошилівки (Олександрівки), яку очолював Жовтоножко. Як не згадати, коли мати В.Кудрі  врятувала солдата, ховала на городі в ямі. А подвиг і мужність Г.Держакової, яка дівчиною рятувала військовополонених з концтабору... (Забуто юного підпільника В.Голуба, якого замучили гестапівці, - авт.). І таких прикладів героїки наших мешканців у роки війни безліч можна приводити. Про це слід не забувати. Мій дід пройшов першу імперіалістичну війну, батько – дійшов до Праги, я пройшов Афганістан, онук – в АТО.  Для мене – це  святі віхи в житті країни. Єднання поколінь повинно бути присутнім завжди, бо в ньому могутність нашої України, її світле майбутнє. Треба зберегти надбання наших героїчних земляків, щоб наші нащадки гордилися і передавали з покоління в покоління  світлу пам'ять про них. Дуже сумно, коли в Польщі під час Другої Світової війни 1939-1945 років загинуло 600 тис. наших воїнів, а сьогодні  поляки знищують пам`ятники, обеліски. Не можна забувати про тих, хто поліг смертю героя заради миру Європи. 

О.Оскар