Сергій Михайлович Кульга – олександрійський волонтер, який одним із перших відгукнувся на виклики нової епохи української держави, 63-річний пенсіонер. Понад 10 років, у радянські часи, віддав праці на Півночі, добував вугілля, золото.  На пенсію пішов з «Костянтинівського» розрізу на посаді майстра дільниці. Зараз з дружною родиною, в якій виховано 3-х дорослих дітей: 35-річний Син Михайло – проживає в Данії, син Ілля – 1985 р.н. працює в Івано-Франківську, допомагає датському фермеру освоюватись на українській землі та донька Руслана – 1987 р.н., проживає в Москві. Має трьох онуків. Дружина Олена Миколаївна працювала  вихователем  у дитсадку, а нині з Сергієм Михайловичем перша помічниця і радник у волонтерській благодійницькій діяльності.  

Побачив їх з дружиною, коли вони відправляли на Луганщину скати, які так потрібні на автомобіль "швидкої допомоги".

 - Переправляємо скати, отримавши щойно  з Данії  від старшого сина Михайла, в Луганську область в ст.Луганська для медичної частини 28-ої бригади. Дружина  розділяє мої погляди і в усьому мені допомагає. Коли тебе постійно підтримують найрідніші, поділяють патріотизм українця, хочуть миру і спокою - це додає неабиякої  моральної і фізичної сили, - сказав тоді Сергій Михайлович...

Домовились про зустріч, яка за тиждень відкладалася кілька разів, бо за цей встиг вкотре побувати в зоні АТО. Як сказав С.М.Кульга того дня: «завтра можемо чкурнути в зону АТО – треба допомагати теплим одягом, взуттям…» . І така поїздка відбулася – 16 січня. В 16-ту аеромобільну частину відправлено черговий вантаж…  До всього С.М.Кульга ще й  директор ПП «Побут Сервіс  Пром», що надає комунальні послуги мешканцям Пантаївки. Практично кожен день розписаний погодинно…      

- З чого почалася благодійницька діяльність С. М.Кульги?      
- Як тільки стало зрозумілим, що війна може докотитися і до нашого міста, а такі припущення були на початку відкритого військового конфлікту, коли не було армії, Національної гвардії, коли не було розуміння, що ж насправді загрожує цілісності України… Разом з  В.Стадніченком, В.Конюшенком  та О. Воропаєвим організували  перший блокпост на Кіровоградщині – на виїзді з Олександрії в напрямку Дніпропетровська. Своїм авто підвозив скати, чергував на обладнаному своїми силами блокпосту ...
- А далі, що було?  
- Почалася бойові дії, гинули наші хлопці, відсутність бронежилетів, касок військового одягу, продуктів харчування,. Вже 6 травня 2014 р. ми з В.Стадниченком  вперше відвідали зону АТО с. Василівку  Амвросіївського району, де була наша прикордонна застава на якій несли службу прикордонники з Олександрії, Світловодська, Кіровограда. ( До речі, С.М.Кульга свого часу служив  в Туркменістані – прикордонником, старшиною, сьогодні - капітан у відставці). Що то було? Був  шок від того, що йде війна. У  голові не вкладалося, що брат може піти проти брата, коли  друзі стали заклятими ворогами… Вперше побачили, що таке смерть, коли її могло і не бути.  А далі такі поїздки стали щомісячними, бо військові потребували невідкладної матеріальної допомоги. Організували  при ГФ «Славутич» пункт збору допомоги  учасникам АТО. Олександрійці несли і несуть постійно, чим можуть діляться. Така допомога стала  чуйним ставленням  олександрійців  до вимог часу.  Наша організація за це дуже вдячна всім нашим землякам, які не забувають, що мир і спокій починається з порогу кожної домівки Олександрії. 
 - Ми не будемо говорити детально про весь спектр надання благодійницької допомоги ГФ «Славутич» учасникам  АТО. Вона відома всім, про це писали, говорили, показували по телебаченню. Це і ремонт бронетехніки, це і забезпечення пальним і запчастинами, одягом і бронежилетами, це і десятки  тонн продуктів харчування…
- Велику допомогу надавав і надає  міський голова С.К.Цапюк. Разом з ТОВ «УкрАгроКом», завдяки великій допомозі народного депутата України  А.І.Кузьменка, разом внесено великий вклад в обороноздатність молодої  української армії, яка відстоює цілісність та унітарність країни на Сході. Завдяки цій роботі було відремонтовано 52 БТРи, які ми доставляли з Артемівська до Олександрії на ремонт. Десятки військовослужбовців, які приїздили за відремонтованою технікою  були одягнені та харчувалися завдяки небайдужим людям.     
- Ваш син Михайло, який вже понад 10 років  живе і працює в Данії влітку минулого року надав благодійну допомогу дитячим  садочкам, лікарні…
- Як тільки  почалася революція гідності, він зателефонував  мені і сказав, чим він може допомогти  українському народу в відстоюванні демократичних завоювань.  Події почали так швидко розвиватися, що за кілька місяців, зважаючи на бюрократизм і корупцію митниці, перша благодійницька допомога надійшла від небайдужих датчан. Син дуже хвилюється і переймається  долею України. Перша партія гуманітарного вантажу  в кількості  2-х т. прибула до Олександрії: спальники, палатки, одяг, матраци, взуття, одяг... На той час полковники  на півбосі ходили… На сьогоднішній день, дякуючи датчанам, це вже 6-йи вантаж прибув до міста.  Теплі речі, ортопедичні ліжка, тумбочки, 2 інкубатори для пологового відділення, мікроскоп для реанімаційного відділення, коляски. Для терцентру привезено нову швейну машинку, дитячі речі, іграшки… Ця робота продовжується. На літо заплановано приїзд делегації датчан, які хочуть більше дізнатися про Україну, про Олександрію, щоб і надалі надавати допомогу атовцям та малозабезпеченим  верствам населення…  
- Сергію Михайловичу, що найбільше вразило і врізалося в пам'ять за всі поїздки в зону АТО?   
- Добігає 20 місяців від першої поїздки. Вже за 80 поїздок перевалило. Було все і  трагіка і комедії. Були за крок від смерті, коли нас зупинили сепаратисти з двома російськими військовими. Автомати, суворі погляди нічого доброго не слід було очікувати…Перетрусили все, що везли. Думали, що ми розвідники. Пішли перемовлятися. Чекали і думали, що це вже кінець. Підійшли і сказали, що допоможуть. Врятував нас один документ. Ми взяли в міського голови довідку, що ми від громади Олександрії веземо провіант нашим прикордонникам. Повірили, а ще сказали, що якщо вони не допоможуть, то «відморозки», які захопили владу, поламають нам хребти, кинуть в посадку, заберуть авто з вантажем, бо вони за 20 грн. можуть вбити людину... Були інші трагічні випадки, а був і кумедний випадок, коли заїхали до звільненого Слов`янська: місто пустка, заросло бур`янами, бігають породисті собаки в рип`яхах… Спіймали одного мопса. Посадили в картонну коробку, він її розірвав і нагадив В.Стадниченку на одяг. Володимир Васильович назвав його «Сепаратистом». Посадили  в  ящик з-під патронів. Зупинила нас СБУ – думали, що ми зброю веземо. А коли побачили мордочку, що прогризла щілину – відпустили без затримки. Привіз додому. Дружина побачила, що вже голова майже виглядає з ящика, прозвала «Патроном».  Сьогодні він вже звик і подружився з  нами…
-Ваша заповітна життєва мрія здійснилася?
- Здавалось, що все є в житті троє люблячих дітей, вірна дружина-помічниця, онуки, що додають життєвої енергії, робота, хобі (збирач самоварів), але немає найголовнішого – миру на землі, коли всі ми відчуваємо тягар війни, який морально пригнічує, завдає болю і жалю по загиблих і поранених, коли ворог веде неоголошену війну проти мирного українського народу… Взагалі, коли  війна  скінчиться, мрію написати спогади  про те, що бачив, як наші герої-воїни захищали країну, в чому приймав участь, хто був поряд, хто допомагав… Першим героєм літопису буде трагічна розповідь про нашого прикордонника О.Басака з Пантаївки, якого бачив живим, з яким спілкувався, який загинув смертю героя на заставі, коли ворог неочікувано атакував її… Обов`язково  напишу  про майора А.Акімова, який є легендарним  командиром – зупинив та арештував  цілий КамАЗ з протитанковими ракетами, що росіяни везли сепаратистам на передову… Напишу про А.Пшеничного зі Світловодська, батька трьох дітей, який також був у зоні АТО… Напишу про всіх з ким спілкувався, і кого вже немає серед нас, хто став грудьми – не жалкуючи  свого життя заради захисту нашої держави… Багато можна розповісти і це треба робити, щоб нащадки пам’ятали якою ціною давалася нам суверенність України.

   Держава  високо оцінила вклад С.М.Кульги  в наданні допомоги при відстоюванні наших священних рубежів.  Так, 27.05.2015 р. він нагороджений Почесною грамотою Кабінету  Міністрів  України " за вагомий особистий внесок  у справу надання допомоги військовослужбовцям, які беруть участь в антитерористичній  операції  та активну громадську діяльність". Українська православна церква нагородила орденом  «За розбудову  української  православної церкви». Кіровоградщина відзначила вклад Сергія Михайловича  в утвердження миру і допомоги військовослужбовцям найвищою відзнакою області – медаллю «З добром до людей».

І сьогодні він готовий виконувати місію сьогодення:  від нас усіх залежить наша спільна перемога, що принесе довгожданий мир, порозуміння, злагоду і можливість щасливого будівництва України.

І.Мельник