Сьогодні, 27 січня, родина Константінових проводжала в останню путь старшого сина -  22-х річного Ігоря. Учасника бойових дій в зоні АТО. Два роки тому він пішов за контрактом  до української армії. Два роки він провів їх у зоні АТО:  звільняв Слов`янськ, прикривав відхід наших військ з іловайського котла, захищав наші рубежі під Попасною…Збирався вернутися додому живим і здоровим... А повернувся...

- Жодної подряпини  під час участі в боях,  а тут така безглузда смерть. Я прошу вибачення в рідних за те, що не зміг врятувати їм сина, брата, онука, друга. Він був добрим воїном, надійним і сміливим, готовим прийти в будь-яку мить на допомогу. Його командир роти завжди говорив, що якщо він з Ігорем, то завдання завжди буде виконано і без втрат. Відмінний водій і механік БМП, бездоганно знав техніку, завжди тримав її в справному бойовому стані, - зі слізьми в очах на траурному мітингу сказав Микола Воробченко, начальник медслужби 3-го батальйону, 54- механізованої бригади, олександрієць, депутат міської ради нинішнього скликання.  
Попрощатися прийшли всі, хто знав рідних загиблого. Ігор закінчив 9 класів  ЗОШ I-II  ступенів  №15, далі -  індустріальний коледж по спеціальності механічна обробка  металів. Займався репом, писав перші вірші і музику. Був учасником всіх культмасових заходів для молоді. Веселий, добрий і чуйний хлопчина. Він любив світ, свою країну, тому вірші його на громадянську тематику…

   Тільки почався збройний конфлікт на Сході – відразу пішов до військкомату… Пройшов  всі  дороги і стежки воєнного аду…  Частина тільки вийшла з зони АТО, щоб готуватися до ротації – демобілізації…

- Смерть І.Константінова настала під час чергування біля палатки. Це було близько 17. 40. До нього підійшов вбивця, який проходив службу в одній роті з загиблим. І двічі вдарив ножем. Перший  удар в область шлунка, другий – під ліву лопатку, в район легені. З першої хвилини, як начальник медсанбату, надавав разом зі своїми  колегами всю можливу первинну допомогу, щоб врятувати життя Ігоря. 10 хвилин проводилися реанімаційні заходи (масаж, уколи, система …), але, на превеликий жаль, рани були несумісні з життям. Від великого крововиливу, воїн помер не приходячи до свідомості,- відмітив М.Воробченко ...

  Вбивця був відразу ізольований, хоча встиг ще нанести удар ножем в шию тому, кого йшов насправді вбивати. Йому за 40. Призваний нікопольським військкоматом,  місце проживання – м. Запоріжжя.  Відразу був відправлений в слідчий ізолятор. Як вияснилося: двічі судимий, один вирок відбував за тяжкий злочин. Як могло статися, що рецидивіст – злочинець був призваний  на службу!?  Навіть Сталін у роки війни, не довіряв злочинцям бути на передовій. Для  цього створювалися окремі  військові штрафні батальйони, якщо стояло питання поразки чи перемоги.

Світла  пам'ять про юного атовця І. Константінова стане ще одним прикладом служіння ідеалам суверенної України, за яку він два роки воював…, і загинув на бойовому посту.     

     І.Мельник