Здається, що ніколи в пам`яті народній не забудуться  жахи  і смерть  1941-1945 років, коли  фашистська орда виявила бажання стати володарем світу. Європа швидко стала на коліна, попереду СРСР - Україна.  Тяжкі роки окупації, насильство, смерть,  знущання…. Це таку цивілізацію  пропонували фашисти.

Олександрія була окупована   6-го  серпня 1941-го року.  На Базарній площі  (нині пл. Леніна) з хлібом-сіллю на вишиваному рушнику  фашистів зустрічала громадськість міста Олександрії на чолі з Чечелем, Сквирею, Линником, Шевченком, Дячуком та Чубом. Це колишні противники більшовицької влади, які у свій час були розкуркулені, позбавлені своїх статків… Мій співрозмовник, знаюча багато з історії Олександрії, С.О.Замікула.

- Фашисти зайняли Олександрію вдень 6-го серпня 1941-го року. Зі спекою і курявою ввійшли фашисти на вулиці міста. Пилюга на чоботях, на мотоциклах і бронетехніці... Вся центральна площа міста була заповнена німецькими військами. Обороняти Олександрію не було кому. У місті до останнього залишався комісар, кілька його військовослужбовців, начальник НКВС… інших військ  для захисту  міста не було.  Німці  у місто,  а по  дорозі  на Куколівку  тяглася довга колона евакуйованих людей… Зустрічав хлібом- сіллю Чечель, мешканець Олександрії. Знаю, добре його дітей, котрі по війні не мали права ні на навчання, ні на працю. Син подався до Жовтих Вод, а донька - Валентина довго ходила по найму до людей, щоб прогодувати свою сім`ю…Фашисти швидко ввели свою адміністрацію керівництва – жорстоку  і смертельно небезпечну. Циркуляри, різноманітні накази  гебітскомісара, підполковника Ульманса, на протязі кількох днів ними були обклеєні  всі тумби оголошень.  За зберігання зброї – розстріл,  за саботаж – розстріл…

А проживав цей кат по нинішньому  пр. Леніна в будинку, в якому раніше був учбовий корпус медучилища, пізніше – будинку творчості, а сьогодні тут знаходиться бухгалтерія міськвно (навпроти кафе «У  Яші», - авт.).  Кожного ранку рівно о 8. 00 він виходив з парадних дверей у супроводі вівчарки-охоронця зі стеком у руці і прямував у бік вул. Шевченка на роботу в гебісткомісаріат, що з розповідей старожилів, начебто, знаходився в будинку – сьогоднішньому Палаці піонерів.
 Іще одна цікава деталь з життя окупаційної Олександрії. В  БТі  міста  зберігається книга обліку  жителів  Олександрії  по забудові  станом на січень  1941-го року. Коли прийшли  фашисти, вони взяли її за основу виявлення проживання людей єврейської національності, неблагонадійних  та комуністів.  Так, от навпроти всіх  прізвищ  єврейської  національності, хтось власноруч дописав слово жид.  Звісно, що  більше цих людей за адресами вже повоєнних років не значилося, - всі вони були розстріляні. А вже після звільнення Олександрії від фашистів, хтось знову виправився  - закреслив слово жид. Це унікальна книга, бо вона багато розповідає про колишні назви вулиць, котрі в ті  роки досить часто міняли  свої назви (та про це ми поговоримо дещо пізніше, - авт.). Дуже прикро, що одну із сторінок книги було акуратно вирізано. Дізнався я про це після того, як книга побувала в руках кількох місцевих краєзнавців…Тому сьогодні дозволяю працювати з книгою лише в моїй присутності.   

Цікаві факти розповів Сергій Олександрович і про будівлю тюрми.

А стосовно будівлі тюрми, - продовжив мій оповідач, що знаходилася на місці сьогоднішньої  будівлі "Гранд плази", - в якій  фашисти вели жорстокі допити, був такий лютий кат на прізвище Мак,  та знущалися над олександрійцями, звідки один був шлях – до міського тиру, що поряд  через провулок Луначарського  - на розстріл. Вхід у тюрму – спочатку проходиш одну браму-ворота, далі – наступна. Такий собі  подвійний тамбур, щоб не було втеч. Справа на вході у вікні було віконце, через яке передавали передачі затриманим. На території сьогоднішньої військової частини по вул. Діброви стояла німецька частина охорона міста. Навпроти радгоспу технікуму – німецький госпіталь, а за ним  німецьке кладовище, де ще по війні стояли березові хрести на могилах фашистів.

  І.Мельник