Життя, роки летять невпинно  та напрочуд швидко. Ще вчора дитячий садок, перший клас, випускний, вступ, навчання у ВУЗі, перша зарплатня, весілля, діти.., аж гульк, а вже за плечима 30 років трудового стажу. 30 років прожитого життя. У кожного періоду свої друзі, свої товариші, але найбільш пам’ятними, незабутніми, можливо, й доленосними, були є і будуть студентські роки, які визначили та окреслили перший самостійний крок у незвідане життя, яке довелося пройти.Студент – магічне слово, яке повертає  кожного, хто ним був, у юність, красу,  перше осмислене кохання і розчарування, радість і  веселощі. Безтурботні роки становлення особистості , здобутку професії і місця проживання… Що то було за життя  студентське! Незбагненно насичене різними подіями і  новинами,  здобутком життєвого досвіду,  першими самостійними кроками  і помилками, розчаруванням… Це все і є складовою нашого прожитого життя.

Кіровоградський державний педагогічний інститут (університет) ім. О.С.Пушкіна( нині ім. В.Винниченка) випуск педагогічного факультету 1980/1984 років. Молоді, красиві дівчата і кілька хлопців. Це вже пізніше стало престижним бути вчителем початкових класів саме чоловіком. А тоді на увесь факультет нас було не більше 15 чоловік  серед 500 студенток-дівчат. Життя вирувало! Один на групу, 4- на потік( курс)… Дружні, ввічливі, готові на допомогу один одному. Не встигли оглянутись, як і випускний. Хто встиг завестися родиною…, й дітьми.

Завершились 4 роки безхмарного, чистого і світлого,  навчального періоду в житті юних. Прийшов час прощань… Домовлялись, що кожні 10 років будемо зустрічатись… Перш а зустріч відбулася через 10, друга – через  20, третя через – 25, а сьогодні ( це було 5- го липня) четверта –  через 30 років після закінчення навчання в інституті.

Неначе  й не було цих років. Наче ще вчора нам було по 21-му, 30,  40 років, а сьогодні вже за 50!

Сивини в скронях, морщинки…, а очі горять молодістю,  незабутніми спогадами неповторного студентського життя… Діти, онуки, досягнення і втрати, радість і печаль – все поряд, все з нами по життю крокує.  Прийшли ті, хто цінував і продовжує цінувати студентську вірну дружбу, хто жив завтрашнім днем, хто прагнув здобути повагу і визнання. З Києва і Дніпропетровська, Олександрії і Кіровограда, Долинської і  Димитрового приїхали однокурсники -педфаківці з групи № 42. Ось вони мої дівчатка В.Селівестренко – Олександрія, Люда Шаповалова –Димитрове, Іван Мельник і Таня Вільченко – Петрівський район,  Валя Колісніченко і Лариса Шевченко  – Маловиськівський район, Лена Бур`яненко – Компаніївка, Аня Коваленко –Кіровоград, Тамара  Українець – Хмельниччина, Лена Нечипоренко – Знам`янка,  Алла Петрикович – Долинська. Не всі змогли приїхати: хто на Львівщині, хто на Віниччині, хто  в Росії, хто в Німеччині та Чехії.  Згадали викладачів, які дали ґрунтовні знання, досвід, сотні порад і настанов… Курйози, веселі історії зі студентського життя були темою довгої розмови, що почалася з обіду і завершилася під ранок другого дня… Сміх, радощі, що то за диво пам`ять, підсилена фотографіями далеких минулих років… Згадали всіх і живих і тих, кого вже немає...

Прийшов час прощання. Зустрінемось на 35-річчя!  Будьте здорові і щасливі! І.Мельник