Останні лютневі події на НВО «Етал»  викликали хвилю тривог стосовно не безпідставного рішення власника підприємства – закрити – законсервувати підприємство до кращих часів. Працівники стали на захист свого конституційного права на працю. Місто втратить надходження до міської казни, країна унікального виробництва…

Сьогодні  на підприємстві новий керівник - виконавчий директор Володимир Георгійович Коссе.

- Розкажіть, будь ласка, хто такий Володимир Коссе?   
- Народився я в 1957-му році в Володарському районі поблизу м. Жданова (сьогодні Маріуполь). Батько – грек, мама – полька.  Коли мені виповнилося 4 роки, батьки переїхали до Нової Каховки – почалося будівництво ГЕС. Там закінчив школу. Трудовий шлях починав зі слюсаря промислового обладнання. Далі 8 років служби в радянській армії,  17 років – служба в органах внутрішніх справ, а всього – 26. В трудовій книжці всього кілька записів.  Підполковник запасу. Останні 12 років керував кількома заводами в Новій Каховці. Пізніше займав посаду генерального директора електромашинобудівного заводу, на якому пропрацював до грудня 2014-го року. Далі -  завод крупних електричних машин, а згодом акціонери запропонували мені  посаду в Олександрії на посаді виконавчого директора.

- Чи можна  Вас назвати кризовим менеджером?
- У мене є досвід- стаж роботи, як кризис-менеджера. У Новій Каховці ми практично відновили роботу електромашинобудівної промисловості. Ті три підприємства, які були, фактично, банкротами, на сьогоднішній день працюють. «Етал» зупинився на межі фолу:  крок вліво, крок вправо  - міг реально скотитися в боргову прірву. Мабуть, не було довіри. Акціонери сказали мені, щоб я поїхав  подивитися «свіжим оком» - розібратися в ситуації, надати  дієву допомогу  в організації виробництва. Приїхали – побачили, що це діюче, «живе» підприємство, але якийсь  злий рок пхає  його до ями. Треба було терміново включатися в роботу, щоб зупинити падіння виробництва.
- Ваші перші враження від трудового колективу і потужностей  підприємства?
- Дуже позитивні враження. На сьогоднішній день 1000-й колектив працює, хоча й  неповний  робочий тиждень. Для України такий трудовий колектив – це багато чого значить, при населенні міст  в 100 тисяч, - це вже показник. Тисячу людей прогодувати – не так просто в нинішніх архіскладних економічних умовах. Зберегли колектив, потужності, виробництво. Честь їм і хвала.  Вірю, що разом у нас все буде гаразд.
- Ваші перші кроки – накази  по виробництву?
- Першим  завданням перед фахівцями структурних підрозділів було поставлено: проаналізувати організацію структури та технологічного виробництва;  захист програм;  обрання оптимального варіанту  управління та  безпосередньо самого виробництва. Головна мета підприємства – воно повинно працювати, заробляти гроші, бути прибутковим. Акціонер вкладає капітал у виробництво не для того, щоб працівники  отримували не соціальну допомогу, а заробляли достойні  гроші. Для цього зараз і відпрацьовуємо ринки збуту, налагоджуємо комерційні зв`язки з постачальниками сировини, які були раніше напрацьовані, рухаємося  по нових направленнях замовлень.
- Ставка ставиться на закордонного споживача  чи українського?
- Важко працювати з Росією - з зрозумілих причин, та й по Україні сьогодні нелегко  віднайти замовника.  Але ми ні в якому разі не скидаємо з обліку наших замовників  - Росію. Є напрацювання з  Білоруссю. По  внутрішньому ринку відновили де-які угоди на поставки  нашої продукції.  «Пробиваємо» Молдову, але складно йде робота.  Маючи нових замовників зможемо вийти на середній рівень праці, щоб завод вийшов на точку самоокупності.
- Яка продукція дає основний дохід  НВО «Етал»? 
- Найбільше замовлень, затребованості  на ринку електротехнічного обладнання сьогодні  лягає на  виробництво електромагнітних пускачів. Це головний вал, який дає левову частку доходів для утримання підприємства в робочому стані. Сфера застосування  пускачів дуже широка: від верстата машинобудівної галузі, до металургії  і а ж до атомних електростанцій. Інші два підприємства: завод друкованих плат та виробництва систем управління (щитів)  не пересікаються між собою. Мають також  свою частку в загальному виробництві підприємства.
- Чи буде виплачена зарплатня працівникам заводу за березень-місяць?
- Ми відновили деякі замовлення, що були раніше. Звичайно цього мало, але маємо план березня. Його мало, але достатньо, щоб виплатити зарплатню та всі відрахування  в бюджет. У нас сьогодні немає заборгованостей по виплатах. Навіщо тоді працювати, ми ж прийшли, щоб завод і люди, які на ньому працюють,  були зацікавлені в своїх  доходах.
- Який графік роботи заводу? 
- Ми працюємо в режимі скороченого робочого часу – 3  дні на тиждень.  Цього мало, але все залежатиме від нашої  наполегливості та старанності. 
-Зрозуміло, щоб  вижити в таких складних економічних умовах, треба було прийняти і непопулярне рішення?
- По пенсіонерах поступили таким чином:  ті, хто погодився звільнитися, отримали 3-х місячний оклад, плюс премії за безстрокову роботу, що прописано в колдоговорі. Не всі ж пенсіонери і пішли! Залишились спеціалісти.  Для прикладу, зокрема, два моїх заступники. Був такий випадок, що звільнився спеціаліст. Ми просимо, щоб вона повернулася, а вона не може через пенсійну реформу.
- Чи була зустріч з міською владою і з чим Ви підете до міського голови?
- У мене не було ще зустрічі з міським головою.  Була розмова з заступником  голови Кіровоградської  облдержадміністрації С.П.Коваленком. Ми розібралися в тій ситуації, що виникла в лютому. Вона на контролі тих, хто зацікавлений в тому, щоб підприємство працювало. Обов`язково планую, але піду з конкретними вже пропозиціями  по співпраці. Ми бажаємо працювати з владою в рамках закону, ніяких пільг не просимо. За нами числиться  27  га земельної площі, а реально завод використовує в  виробничому  процесі лише 50% території.  Ми готові віддати – повернути місту ці  площадки. Нехай  влада розпоряджається ними. У нас був гарний приклад такої співпраці в Новій Каховці, коли звільнилися від лишків земельної площі.  Знаєте, 200 тис. грн, що заощадимо на площі – це фонд зарплати  60-ти наших працівників заводу друкованих плат.
- Яким Ви бачите «Етал» через 2 роки?
-Зараз важко говорити про план, що дасть нам великий приріст виробництва. Сьогодні  мати  замовлення на  6,5-7 мільйонів гривень  - це той мінімум, що дасть можливість триматися на плаву. Я ж бачу завод через два роки з планом замовлень не менше як  на 12-13 млн. грн, а це вже рентабельність виробництва, бачу виробництво по випуску нової  продукції. У цьому напрямку  ведеться активний пошук інвестора. Ці плани, задумки можуть реалізуватися лише при одній умові - коли буде мир і спокій в державі, коли почне «оживати» економіка, коли з`являться нові робочі місця, нові  підприємства. Це те, до чого прагне кожен акціонер, кожен власник підприємств, кожен працівник, який працює на цих підприємствах. Стараємося працювати на випередження, міняємо програми, підходи в ціноутворенні, в менеджменті, працюємо над розширенням асортименту продукції, щоб завоювати ринки збуту за кордоном. Треба працювати на інвалюту, бо вся сировина закуповується лише за валюту, а від цього залежить і ціна  нашої  виготовленої продукції. Вірю, що бізнес повернеться в Україну.  У нас працює команда однодумців. Кожен займається своїм напрямком: хтось продажем,  хтось  забезпеченням,  хтось науковими розробками,  хтось теорією і стратегією виробництва. Кожен займається тим, що в цілому дає потрібний результат.   
- Ваші враження від Олександрії? 
- Я вперше  в Олександрії. У день свого дня народження 10-го лютого  прибув до нього. Місто сподобалось, і що більше всього приємно вразило – воно «живе», багато людей, їх достатньо на вулицях. Чисте, охайне. Зрозуміло, що територіально воно більше вдвічі, ніж Нова Каховка.  Як тільки  вирішу питання з житлом,  перевезу дружину. Діти дорослі, в них своє життя.  Головне не втратити  те, що сьогодні має «Етал», а завтра  рухатись вперед.

І.Мельник