Гріховною видалася п’ятниця 27 березня для тих, хто вирішив 94-у сесію міської ради перетворити на політичний фарс. Спершу активісти від громадськості (одні і ті ж особи), як вони себе величають, влаштували шабаш - заважали початку роботи депутатів, далі -  представника міськвідділу міліції Д.Малецького звинуватили в усіх гріхах, в бездіяльності, в розгулі злочинності. Вибачте, апологети, але міліція – це наше сьогодення, це наш вчорашній день, це наше 20- річне минуле.  Будували олігархію. Одна змінювала іншу - міліція була інструментом сили і беззаконня, яке і сьогодні важко викорінити. І сьогодні вона зрослася з олігархічною системою.  Та з огляду, бодай, на останній випадок  вже з колишнім начальником УВМВС в Кіровоградській області паном полковником  Вітюком, який використав своє службове становище для неправомірної кар’єри дружини, виділення їй автомобіля, який так чекала ППС, можливо щось і зміниться на краще. Крига скресне. Дай боже!

Колишній службовець міліції О.Донченко, котра знає досконало, що діється в міліції, виступаючи перед депутатами, наголосила, що з такою моральною, матеріальною базою і кількістю правоохоронців, на яких покладено обов’язок захистити всіх мешканців Олександрії – це не реально, ні фізично, ні природно, ні матеріально. На руках тисячі одиниць зброї, військові формування, рейдерство -нові  виклики суспільству породила війна на сході. Чому ж активісти мовчать, що на протязі  АТО десятки олександрійських правоохоронців знаходились і знаходяться там, де йде війна.      

Знаєте, шановні опоненти, у кожного має бути своя думка, яка різниться від іншої – це нормально, так як і політичні погляди в кожного свої. Я ніколи не був прихильником комуністичної ідеології, навпаки, – антикомуніст, але те, що сьогодні впроваджується в життя, мене надзвичайно хвилює,  примушує задуматись: чи не дійдемо ми таким шляхом до крайностей – політичним переслідуванням – до відкритого терору. Скажіть, від того, що Бунін, Гіппіус, Теффі, Арбатов, Бальмонт, Дон-Амінадо (наш земляк з Кіровоградщини, - авт.), Аверченко, Бєлий і багато інших видатних письменників, поетів, публіцистів, котрі не сприйняли революцію 17- го року, виїхали в еміграцію, деякі потім повернулися, що ми менше стали поважати їх думки, погляди?Здається, що ні. Чому сьогодні ми всіх, хто має дещо інші міркування з сьогодення, – записуємо у ворогів, яких «нещадно треба нищити».

 Кожна людина – то особистість, яка має право на свободу слова. Якщо людина не закликає до повалення влади, не розпалює внутрішню ворожнечу, не хоче бути серед шарикових і швондерів, не хоче  скакати, вигукувати матірні слова, чому вона в опалі? Можливо нашою ідеологічною платформою  стає вчення Д.Донцова, який сповідував, що воля превалює над розумом; фізична сила, котра заперечує силу науки; насильство сильного над слабим; територіальна експансія;  расизм і фанатизм;  безжальність до ворогів і ненависть до чужого;  аморалізм.   В своїй книзі «Дух нашої старини» Донцов пише, що необхідно виділити з українського народу  спеціальну « расову касту» - аристократичних нордійців[.

Він вважав, що необхідно  розповсюджувати  недовір , сіяти ненависть до своїх,  приносити «роздори в рідну домівку» заради  об`єднання носіїв одних ідей проти інших.

 Щось подібне, здається, сьогодні відбувається в нашому місті.

 Сесія була призупинена, бо кворуму не було. Один із депутатів, виконавши свою місію – виступив з критикою проти міліції, залишив сесійну залу.  Міський голова С.Цапюк переніс сесію на 31 березня, на 9. 00 годину. Голова  нагально запрошує всіх депутатів виконати свою громадську роботу -  прийти на сесію, бо 47 питань чекають свого вирішення, а це життя нашої громади. Не кучка політиканів, не гучні  нічого не варті  виголоси, а праця на благо городян.

Соломон говорив : «Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти  моє серце, і нутро моє буде тішитись, коли уста твої говоритимуть слушне».

І. Мельник