Після лютневих революційних подій 2014 року  (співпала з лютневою 1917 року) в нас проснулася особлива   жага – любов до національної символіки. Все розумію, коли зі стягом гинули хлопці з небесної сотні, коли штурмували парламент, адміністрацію Президента… Справжні патріоти країни.

 Ось тільки не можу зрозуміти сьогоднішніх патріотів, котрі чіпляють національний прапор – його копію (прапорці) на авто, вплітають у коси, в омулети, шиють лямки до рюкзаків з  державними національними кольорами символіки... Дійшло, що сьогодні стовпи, дерева, перила мостів фарбують в національні кольори.  Такий  собі антураж- антиреклама національній символіці  можна спостерігати вже кілька тижнів по вул. Калініна (біля гуртожитку «Юність»). Пеньок розфарбовано в кольори національного прапора України. До землі опустили символи державності. Інакше не можна сказати.

Я в свій час, а було це в березні 1990 року, перебуваючи в Трускавці на відпочинку, став свідком і учасником встановлення синьо-жовтого стягу над будівлею міської ради. Ото було справжній подвиг людей на той час,  з якими обличчями і радістю стрийчани і гості вперше побачили український прапор. Привіз значки з синьо-жовтим прапором, прапор. прапорці, літературу….  На Балахівці  вперше показав людям, роздав літературу демократичного спрямування… І пішло-поїхало. Педради, наради, збори починалися з мене. Називали і бендерівцем, і  націоналістом, і буржуазним  запроданцем. Знаєте, як тоді було працювати в народній освіті. І так було до кінця 1991 року, а потім і директор,  парторг (я не був членом КПРС, - авт.)  просили, щоб я приніс прапор і повісив над школою, а до цього цькували різними санкціями…

 У ті роки національна ідея, символіка була надзвичайно актуальною, у підпіллі… Людей за її розповсюдження брали під пильне око КДБ СРСР…  У 70-х роках за вишиванки і викладання українською мовою  інститутах з роботи звільняли. Були в мене такі викладачі, яким причепили ярлики буржуазних націоналістів…  Згадаймо В.Чорновола…

Сьогодні це схоже на моду, і не дуже естетичною, і не більше того. У 2004 році  Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято - День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації повинні забезпечити здійснення комплексу заходів щодо святкування Дня Державного Прапора України.

23 серпня 1991 року - після провалу путчу в Москві -група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійний зал Верховної Ради. Освячення Національного прапора було проведено священиком священиком УАПЦ Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко). Якраз до цієї події і привязаний Указ Президента України, Л.Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004, написана відповідна картина на стіні ВРУ, а цей прапор, як реліквія, урочисто зберігається під склом в музеї ВРУ. Наступного дня Україна проголосила незалежність. Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 - після триразового голосування і погрози Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України»[2] фактично надала синьо-жовтому біколору статус офіційного прапора країни. З цього дня під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, приймати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН.

Хотілося б подивитися, або стати учасником святкування державного прапора України 213 серпня. Яким чином воно буде організовано і скільки прийде патріотів на нього. Розфарбувати стіни будинків, пеньки, стовпи і мости – це не є вірністю служінню ідеалам української державності. Не в цьому щастя і добробут людей. За нього боролись, віддавали сили і здоров`я, життя… В усьому повинно бути відчуття міри.   Розумію, коли люди сьогодні ризикують життям, коли люди збирають кошти і передачі,  і не розумію, коли  фарбують пеньки...  

Іван Мельник