Відлунали серпневі свята: День залізничника, День пасічника («Вільне слово» так розпіарила бджолярів міста, що мені здалось, що наше місто стає містом бджолярів, а не шахтарів – вугільників, - авт.), День державного прапора, День незалежності… День шахтаря - День вугільників! Де він? Знищені, обдурені підкорилися – підписали угоди свого часу. Були свої іуди іскаріоти у вугільній галузі, які всім завжди рукоплескали, піддакували , зраджували інтереси  вугільників. А коли вже все розвалилося: почали стукати-грюкати, «вимагати» чогось, чого вже не стало. Закінчилася  славна епоха вугільників. Герої – одні на заробітках на чужині, інші – відпочивають з хорошою пенсією… 

Є потуги відродити буровугільну галузь. Китайці та корейці сьогодні проявляють зацікавленість. Волів би, щоб ця зацікавленість переросла наяву.  А так дуже часто виходить, що багато є зацікавленості з боку інвесторів, але далі відвідин і намірів нічого в подальшому не відбувається.  Німці, італійцям – каолін, сербам – вугілля, укрзалізниці – брикет.  Проекти, проекти…

 Скільки їх було? Десятки! «Майстер – план» …. Все на папірцях залишилось.

 Влада міста обійшлась відзначенням Дня незалежності, а  вугільники бачив по дворах сиділи… Олександрія! З чим сьогодні можна  місто асоціювати?  Ринок, матраци, крани, граніт радіактивний шліфують, «маленький сіменс» - ось і все, що наповнює дещо казну міста. Економіка  ледве заробляє собі на мильні  бульбашки. Дотаційність міста з кожним роком зростає. Ми стаємо жебраками в держави.

А в той же час незрозумілими є дії влади. Чи за політичними переконаннями, а чи справді, за економічними розрахунками одним підприємцям ставку податку знижують до мінімуму, а  іншим – піднімають до максимуму. Було б справедливо всіх міряти однаково – не ділити на  «наших» і «чужих». Усі  ми – олександрійці! І це правда! Усі під богом ходимо.  Усі колись будемо давати йому відповідь за свої чи чужі гріхи.

Не роби зла,  будь мудрим і поміркованим у всіх своїх діях.

І дай боже, щоб повернулося свято вугільників до шахтарської Олександрії  справжнім святом шахтарської слави, розквіту міста, створенням  нових тисяч робочих місць. Та для цього треба мати,  як кажуть, воляче терпіння.  А час іде, життя іде від нас. Втрачаємо себе!

Наш кор.