Під такою назвою напередодні  Дня скорботи та вшанування пам`яті жертв війни 1941 року  в Україні  відбулася зустріч активу клубу громадського діалогу  17 червня в бібліотеці ім. О.Пушкіна.

Експерт проекту Л.Фуртак ознайомила всіх присутніх членів клубу ( до якого входять кілька голів  квартальних комітетів, працівники міської ради, краєзнавці, бібліотекарі, громадські діячі) з порядком засідання клубу.

Краєзнавець В.Іванченко у своїй доповіді нагадав про священну пам'ять жахливого початку  нападу фашистських військ 22 червня 1941 року, яка повинна передаватися з покоління в покоління. Зокрема, цікавою була його доповідь про  історію військових частин, що дислокувалися в м. Олександрія станом на 22.06.1941 р. 

Перша військова частина –  121-й полк  був сформований в нашому місті в 1924 році за територіальною ознакою. А вже в 1931 р. ввійшов до складу 41-ї дивізії, що базувалася в Кременчуці. У 1939 р. полк був переведений в Рава – Руську до польського кордону.  Уже 220.06.1941 р. бійці полку прийняли перший бій з фашистськими окупантами, у подальшому перейшовши кордон. Та вже 26 червня полк почав відступати з тяжкими боями, і лише невелика кількість бійців, що складали мешканці міста  та району вийшли з оточення. У подальшому полк входив до складу  іншої дивізії. Обороняв  Київ… А вже в жовтні  1942 р. став частиною 62 –ї армїі Чуйкова. Пройшов шлях від оборони Сталінграду до Курської дуги,  Берліна і 11 травня у тяжких боях в Чехословаччині з залишками гітлерівських угрупувань завершив війну.      

Почесний  громадянин міста В.Заболотній, краєзнавець, який проживає в Олександрії з 1951 р. добре знає історію вулиць і будівель міста. З його розповідей стало відомо, що на колишній0 вул. Фрунзе (Карбишева), в районі центрального ринку було озеро, де купали та мили коней, поряд стояв будинок нафтобази. На вул. Братській (колишній Калініна), на місці «Юності» стояла велика довга казарма, а поряд навчальний літак, далі – пилорама, керосиновий магазин. Краєзнавець добре пам`ятає  парк шахтарів, висаджений  в 1946-1948 роках, бо ще в  1951 р. олександрійцям виділяли городи між деревами саджали кавуни, картоплю, буряк. Звісно, що люди доглядали і молоді деревця. Військова частина до 1951 р. була  загороджена колючою проволокою і була зовсім іншою. Поряд були приватні забудови. У районі дитячої лікарні знаходилися шовківниця для вирощування шовкопрядів,а згодом проводилася ярмарка досягнень сільських виробників. В районі таксопарку було старе кладовище. Його зруйнували, а кам`яні, тесані пам`ятники  пішли під фундамент майбутніх  приватних будинків (Від автора : на початку 2000-х років мені довелося  бути свідком відкопування такого пам’ятника, який  використовувався під  фундамент. Це був витвір мистецтва з написом сусальним золотом, що зберігся з 1891 року з дня поховання жінки).

Цікавою була розповідь краєзнавця,  Так, в Олександрії в період війни було розстріляно  майже все населення євреїв. Вбивали не лише на місці сучасної торгівельної бази ( вул. Титова), а й  на вулицях міста, у тюрмі, в Гестапо, СД, поліції  та жандармерії. Практично місто залишилося беззахисним перед ворогом. Районний військовий комісар Баженов залишив цікаві спогади перших днів війни. З його записів стало відомо, що полк був переведений назустріч ворогу,  а в місті залишилося кілька працівників військкомату з пістолетами. Зброя була на складі, але вона була призначена для партизанів, що залишались у місті… Розстрілювали  безневинних людей в  4-х концтаборах Олександрії.

 А.Штанько - секретар Олександрійської Єпархії  УПЦ висловив думку, що подібні засідання справді відкривають нові сторінки, що раніше були забороненими.  Церква також цікавиться «білими плямами» того періоду, коли знищувалися церковні служителі. Також  цікавим є  і післяреволюційний період 30-х років.

 Голова ГО єврейської культури Н.Рудяга,  на її власну думку,  наголосила, що з перейменуванням  вулиць вийшов перекос – це стосувалося  імені отамана Григор`єва. З її слів він був «єврейським  погромником». На запитання звідки такі дані – з Інтернету. Треба не Інтернету вірити, а науковим дослідженням істориків (Коваль, Гусейнов, Дмитренко, та ін.), які дослідили постать Григор`єва. Це вже може стати однією із дискусійних  наступних тем засідання клубу (не слід замовчувати нашу історію боротьби з більшовиками, - авт.). Бо звинувачувати людину в нездійсненних гріхах, коли за його спиною стояло від 30 до 50 тисяч вояків, які боронили Україну від  німців, денікінців, білополяків та більшовиків – це є  принаймні не коректно.  

Історія повинна бути об`єктивною і не схилятися  перед будь-якими бездоказовими зверненнями чи тлумаченнями з сумнівних джерел.

Та найбільш  вразливою була розповідь мешканця міста  В.Чередніченка, який з розповідей батька знає скільки обабіч дороги в напрямку Кременчука були усипані вбитими військовополоненими. Десятки їх лежали голими. Це вже мешканці міста займалися мародерством. Тільки  на старому кладовищі в районі 8-ї школи поховано було понад 50 військовополонених зібраних з дороги.  У 70-х роках батько зі мною поставив вночі хрест на місці поховання.  А сьогодні  це місце заросло бур`янами. Треба відновити обеліск, бо від цього буде залежати майбутнє нашої країни.( Депутат Є.Моцний  висловив бажання відновити обеліск, - авт.).  Топили людей в колодязях, в шахтах, в  балках покоїться прах наших воїнів, в  ямах і вирвах їх сотні… Це стосується і пам’ятного знаку біля цегляного заводу, що заріс бур`янами (зі слів голови квартального комітету даного мікрорайону, - авт. ). А поряд школа… 

Такі зустрічі повинно частіше проводити, запрошуючи на них і інших представників громадськості чия думка також стане в пригоді, відкриваючи нові незвідані  історичні  знахідки, що пов`язані з містом, з його мешканцями.

І.Мельник