В Україні бурого вугілля 6-8 млрд. тонн, з них 2,5 млрд. тонн на глибині від 7 до 25 метрів. Це означає, що буре вугілля можна видобувати малозатратним відкритим способом. Це коштує таки набагато дешевше, ніж видобувати вугілля на глибині 2 тис. метрів. До того ж, цей ресурс можна використовувати для виробництва електроенергії.

Вкотре Олександрія з сумом згадує кращі роки вугільників міста. Олександрія невпинними темпами будувалася... Сьогодні вугільників забули, здається, що  назавжди.  І новий профільний міністр родом з Олександрії, а толку ніякого.  А треба щось говорити, писати...

Представляти цю особистість, відомого в Олександрії буровугільника Валерія Олексійовича Малоока  є за честь для кожного із місцевих  журналістів. Він пройшов великий шахтарський шлях завдовжки  майже в 50 років і нині представляє інтереси відомої фірми – вірить, що прийде час коли буре вугілля України запрацює на  економіку держави.

Колишній директор одного із найперспективніших буровугільних підприємств  Олександрії, розрізу «Костянтинівський», якому довелося з нуля будувати і запускати  в роботу.  Свою трудову діяльність розпочав з гірничого інженера в 1966 р. В 1971 р. старший інженер розрізу «Морозівський», начальник транспортно - відвального мосту, головний інженер тресту «Розрізобуд». З 1987-го став директором будівництва  р-зу «Костянтинівський», вводив його в експлуатацію.  Розріз діяв до 2004 року… За трудову діяльність відзначений  трьома орденами, повний кавалер  «Шахтарської Слави». З рук  Л.Кучми отримав відзнаку Почесного шахтаря України. 

Валерію Олексійовичу, згадуються ті роки. Коли розріз набирав обертів, коли  виходив на пік своєї слави…І все потім пішло шкереберть. Були потуги відродити, але й вони успіхом не увінчались. Приходили інвестори…   
- І сьогодні я виконую функцію технічного директора  ПРАТ «»Енерговугілля». Представляю інтереси відомої фірми, що готова вкладати кошти в видобуток бурого вугілля на борту розрізу «Костянтинівський».  Але для  цього  треба пройти великий шлях державного порозуміння, коли державні «мужі» в Києві зрозуміють, енергонезалежність України знаходиться у нас під ногами. Знаєте в цей період мені довелося попрацювати  в Архангельському під Кривом Рогом, де з нуля  було побудовано вапняний  кар`єр, що згодом викупили індуси і сьогодні він працює.  В Афиці, в  Конго з нуля побудували кар’єр по видобутку міді. Пізніше був у ролі експерта з гірничого  видобування. Монголія і В`єнам. Там вугілля потрібне.
Я більше скажу, своє вугілля закопане, де втрачено через АТО, а з далеких світів закуповуємо його і доставляємо  океанами та морями до України тисячними  кілометрами… Гадаю, що це державне марнотратство.   
Знаєте в чому успіх  будь-якого нового  підприємства? Воно буде прибутковим лише тоді, коли будується за короткий термін, що здешевлює продукцію. Це закон економіки, не мною придуманий. Це класика економічного  розвитку.
- Що сьогодні слід очікувати від потенційних інвесторів? Чи готові вони вкладати кошти в видобуток та переробку бурого вугілля в Олександрії?     
- Сьогодні на рівні  експертів інвестори вкотре вивчають питання вкладення коштів у розвиток буровугільної галузі. держава сьогодні не готова застосовувати нові технологічні  засоби виробництва, не той час і  і не та ситуація в країні. Це зрозуміло. Тому лише інвестор ( український чи зарубіжний) в змозі відродити  видобуток бурого вугілля, як енергоносія, який  може дати не лише тепло, електричну енергію, але  ще й синтетичний газ. Для прикладу з 1 тонни  бурого вугілля ми можемо отримати до 300 м3 газу. Багато це чи мало? У великих розмірах – це достатньо для того, щоб здешевити  вироблену продукцію на ринку реалізації, що означає збільшення виробництва,  нові робочі місця і зарплатня   працівників буде зростати. Це шлях, який сьогодні може пройти лише приватний інвестор.

Знаєте ще в Конго я був здивований, коли побачив екскаватор 60-х років минуло століття, що керувався трьома кнопками. Шукав якісь підвохи в  гусеницях, шестернях… все було в  ідеальному  робочому стані, ніби техніка з заводу тільки-но  прийшла. Ось у чому успіх всіх, хто до нього прагне.

- Інвестор вкладає кошти тільки тоді, коли бачить їх повернення з прибутком?   
- Весь світ працює по певній схемі, коли вкладаються кошти і є  прозорі, реалістичні  розрахунки  їх повернення з прибутком.  Раніше говорилося, що  кошти повинні повернутися за 3- 5 років. Сьогодні  інвестор бачить, що раніше, ніж за 10 років цього не відбудеться. Це невеликий термін. Китайці, наприклад, працюють по такій  схемі: зайшли в спостережну раду,  їх обладнання, доля 20-30% і щорічно отримують дивіденди. І такі умови прописуються на 40 років. Я не  відкрию великого секрету якщо скажу що в кращі «союзні»  роки «Олександріявугілля», його  доля видобування та переробки бурого вугілля   складала 10%!  від  усього вугілля, що видобувалося в СРСР.
- І все ж хотілося б конкретики більш конкретної, коли буре вугілля Олександрійщини запрацює на нашу економіку?    
- Повторюсь, що тільки приватний інвестор зі своїми капіталами при умові політичної стабільності в Україні і волі його керівництва готовий  вкладати кошти в розвиток економіки.  Я не буду розповідати коли це станеться, а як станеться, то відкачати воду з розрізу не проблемою, і видобувати щорічно до 1,5  млн. тонн вугілля, запаси якого лише на борту оцінюються в десятки мільйонів тонн. А далі – розробляти інші  запаси вугілля, що є поряд – будувати новий  кар’єр… Для наших дітей та онуків  вистачить роботи і соціальних гарантій.  Чи це буде український, чи зарубіжний – «гроші люблять тишу». Це аксіома. Я вірю в те, що такі часи настануть, бо кожен інвестор думає не лише про свій бізнес, а ще й як утримати десятки тисяч його робітників. Це не так легко. Тому будемо вірити і надіятися, що все з часом владнається в нашій Україні.   

Розмова відбулася напередодні. Мій співрозмовник  з етичних міркувань не називав інвестора, бо не ті часи... Але він вірить, що буре вугілля буде добуватися в Олександрії. 

І.Мельник