Знаю Людмилу Дмитрівну біля двадцяти років. Більше, як ділову жінку, оптиміста по життю, відкритого в спілкуванні. Свого часу вона керувала  місцевим відділенням «Промінвестбанку» в м. Олександрія.  Знала свою роботу досконало,  колектив цінував її  за професіоналізм, порядність і  вимогливість.  Роки йдуть невпинно, -  і вже відпочинок. Здавалось, що домашньої роботи в домоволодінні вистачить сповна... Ні, не така вона, щоб сидіти без діла.

- Років  з п’ять тому вирішила чимось зайнятися. І зайнялася вишивкою кольоровими нитками та бісером. Не все легко давалося, та  вирішила, що це моє покликання. Усидчивість, спокій і витримка повинна бути завжди з вами, щоб мати успіх у цій справі, -говорить Людмила Дмитрівна.

Вперше роботи майстрині побачив кілька років тому в с.Косівка на святкуванні дня села. Колектив майстринь  народної художньої творчості Олександрії був запрошений ТОВ "Колос".  

- Відгукнулась прийняти  участь  у виставці  своїх робіт на запросини друзів-сусідів, подружжя Любові і Олександра Замкових. Це був мій перший вихід в люди. Робіт не так уже й багато.
І ось цього року моя перша виставка організована в міському краєзнавчому музеї. Вдячна за визнання. Надзвичайно приємно, і в той час хвилююсь. Хочу, щоб мої роботи подобались людям. Питають, а скільки ця картина  коштує, а скільки ця? Відповідаю, що не продаю. Пишу-вишиваю для себе, рідних і друзів. У цій колекції кілька картин, що вже подаровані моїм добрим друзям. І повірте, що вони в їх будинках на видному місці.
 -Хто цінує красу, той знає її ціну. Скільки витрачаєте часу, днів, місяців, щоб потім ми милувалися такою красою… Треба ж мати такий художній хист, талант, щоб точно, філігранно передати всі  риси, тіні, напівтіні обличчя людей, зображених на полотні? Вони наче живі. Наскільки майстерно виконані…  
 - Моя одна із найулюбленіших тем – образ  коня одного з найгармонійніших божих творінь.    Ось цей в темних кольорах і тонах. Розпочала  малювати-вишивати перед початком війни. І образ він має відповідний. Розпочалася війна. Зупинилась  робота… Ось там у куточку картини залишила недомальований сюжет. Не знаю, коли завершу і що там домалюється. На кожну  картину  в середньому витрачається біля двох років. Це складна  робота. Використовую повну палітру ниток муліне та  чеського бісеру, атлас, рамки, спеціальне світловідбивне скло, голки, п`яльця. Працюється, як є натхнення. Вибираю такі картини, де є життя, краса, мотив, незвідність, неповторність.  Жіноча врода, кохання, вірність – це те без чого немає справжнього щасливого життя. Є час, є порив – працюю. Мені це приносить насолоду, заспокоює, радію, що моя праця приносить радість рідним і друзям.

Хто любить красу, обов’язково відвідайте міський краєзнавчий музей, де експонуються  роботи Людмили Мірошніченко. Вдихніть ковток свіжої неповторної жіночої вроди, вдивіться в кольори, природу..., що виконані талановитим  художником.  

Іван Мельник