З цією людиною доля  мене познайомила кілька десятиріч тому, коли вперше  довелося збагнути, що таке краєзнавство в Олександрії. Я ще не знав краєзнавця А.І.Кохана, а Володимир Володимирович Іванченко запропонував увазі відкрити нову сторінку на шпальтах "Олександрійських відомостей"(редагував цей часопис, - авт.) в історії Олександрії, що була пов`язана з її соборами та церквами. За комуністичних часів, і до нашого знайомства в 1994 році, ця тема свідомо замовчувалася в Олександрії. А вона мала свою історію… Його ім`я занесене до почесної книги музею…    

- Володимире Володимировичу, за плечима великий життєвий досвід...

- Народився я в 1955 році в родині службовця і колгоспниці  з с.Костянтинівка Олександрійського району. Через 2 роки батьки переїхали до Олександрії. Школа №1. Автошкола. Водій автобази «Олександріявугілля». Армія, школа прапорщиків, що затягнулася аж на цілих 8 років. Архангельська область, м. Няндома. Серце кликало – додому. У 1982 році повернувся в Олександрію. Влаштувався в пожежну охорону на посаду кадрового спеціаліста, далі - інспектор держпожнагляду, а останні 4 роки – заступник начальника загону по кадрах. З 1986 року вийшов на пенсію. 16 років очолював відділ Кіровоградської філії акціонерного товариства «Українська пожежна страхова компанія».
- Городяни знають Вас як краєзнавця, громадського активіста, небайдужої до долі міста людину. Краєзнавство - є одним із чинників більш вагомішого відношення до рідних місць...
- Першими моїм натхненником, безумовно, став наш місцевий  краєзнавчий музей, який відкрив свої двері в 1967 році. Я був постійним його відвідувачем.  Крім того, приносив експонати до фондів музею. Постійний  учасник усіх музейних заходів.   Мені було все цікаво, що відбувалося в музеї (тематичні виставки, екскурсії, знайомство з новими фондами та ін.). Практично всю прочитав літературу, пов`язану  з історією Олександрії, на жаль, її не так і багато. Першим моїм вчителем  став А.І.Кохан. З того часу почав досконало досліджувати та збирати матеріали з історії побудови олександрійських 3-х православних церков та соборів: 1799 р.,- побудована Свято-Миколаївська церква (зруйнована в 1934 р.), Свято-Успенський собор (1848-1935 рр.), Свято-Покровський храм (1896-1936 рр.). У радянські роки, якщо і було фото в архівах олександрійців, - вони не дуже ділилися ними… А згадками й поготів. Сталінізм до 90-х років вперто тримав роти на замку. Відлига Хрущова, то був лише крок до демократії. На жаль, цей крок був останній, на якому країна і зупинилася. Більше того згадайте, що саме в 50-60 роки минулого століття відбулося масове закриття  церков (під склади зерна, хімікатів, сільські клуби).  Перші публікації про історію побудови і руйнації культових споруд в Олександрії читачі могли дізнатися з публікацій в газеті «Олександрійські відомості» в 1998- 1999 роках. Разом з краєзнавцем Н.В.Жахаловою, яка на той час працювала в музеї, в запасниках вдалося відшукати деякі документи та фото зруйнованих соборів і церков…
- Навіть, А.Кохан, П.Чаговець, В.Петленко пізніше звернулися до теми культових споруд. Вони стримано дякували В.Іванченка, Н.Жахалову... Відтоді, так здається мені, в  А.І.Кохана  відкрилося «друге дихання» в краєзнавчо -дослідницьких пошуках…
- Безперечно, що Анатолій Ілліч дуже ґрунтовно, ретельно, до дрібниць вникав  у тему  обраного дослідження. Він у цьому питанні був допитливим, настирним, невгамовним. Мені було дуже приємно спілкуватись з ним, він багато чому мене навчив в аспектах краєзнавства. Вважаю, що не менш цікавим є дослідження назв вулиць, провулків міста, що за  270 років свого існування не один раз змінювали свої назви. Найбільше стосується періоду СРСР, коли одні герої змінювали інших, коли до Олександрії були приєднанні Ново-Пилипівка, м-н Жовтневий,  Перемога. Тому прийшлося двійників - ленінів, шевченків, жовтневих змінювати на інші імена, і не тільки… А сьогодні вже вкотре згідно ЗУ «Про декомунізацію»  деякі вулиці втретє будуть змінювати свою назву... 
- І все ж найбільше уваги Ви приділяєте історії розвитку пожежної служби в Олександрії.
- З перших днів роботи в пожежній частині, знаходячись в історичній будівлі побудованої в 1902 році в стилі українського борокко, захопився історією виникнення пожежної частини. Цього року будемо відзначати 120 річницю з дня заснування пожежної служби в місті. Я  віднайшов документи, які стверджують, що перша згадка про пожежний обоз відноситься до 1798 року, що зафіксовано в записках поліцейського управління  Олександрійського повіту. Становлення ж відбулося в середині XIX століття, коли Олександрія почалася розростатися з появою перших  дрібних виробництв.  Земською управою було прийнято рішення про виділення землі під забудову пожежної частини. На той час це був центр міста і одна з найвищих ділянок. Спочатку була збудована дерев`яна на розі Поштової (Перштотравнева) і Ганнібалівської (Калініна). Після затвердження нового штабу міська пожежна команда складалася з 16- ти бійців-пожежних і брандмайстера - начальника. У 1900 році розпочалося будівництво будівлі сучасного вигляду пожежної частини. За 2 роки коштами міста та меценатів будівля була збудована. Після 17-го року назва і підпорядкування пожежних неодноразово змінювалося.  З 1936 року  пожежна охорона  під юрисдикцією НКВС. Цікава деталь: в роки окупації  фашистами міста, пожежна охорона існувала, була поставлена на грошове забезпечення бургомістром Олександрії, запроданцем Максимовим. Ще місто не було фактично звільнено, а 3 грудня вже був підписаний наказ начальника обласного управління  НКВС про відновлення роботи пожежної частини в Олександрії. 29 грудня її начальником  призначили Антона Сидоровича Додатко, який щойно повернувся з евакуації. Після війни пожежні були підпорядковані по охороні об’єктів «Олександріявугілля» (Пантаївка, Перемога, Жовтневий, Димитрове, Балахівка).  У 1967 році – об`єднані з міською пожежною командою. Створено олександрійський загін професійної пожежної охорони.  У 1982 році – організовано воєнізовану пожежну охорону. У 1993 році – загін  воєнізованої пожежної охорони. Сьогодні – це 2-й загін пожежно-рятувальної служби Управління ДС  НС в Кіровоградській області…
- Володимире Володимировичу, крім краєзнавства,  Ви член ради старійшин, очолюєте ветеранську організацію пожежних…
- Знаєте жити в місті і не цікавитись його суспільно-політичним життям – це може лише егоїстична, байдужа до всього людина. Треба приймати певну участь у його житті – це нормальне явище, яке спонукає інших до більш активної роботи. Двічі був головою  міської територіальної виборчої комісії, начальником виборчого штабу Народної партії. Сьогодні на прохання командира частини Національної гвардії пишу історію військового гарнізону м. Олександрія...
- Що не вистачає сьогодні олександрійцям у такий нелегкий час?   
- Стабільності  і розвитку промисловості, створення  нових робочих місць, а міській владі порозуміння. Мені не байдужа доля Олександрії, якій цього року виповнюється 270 років.

І.Мельник