Цього року мені довелось неодноразово бути в Олександрійській психіатричній лікарні - відвідувати хворих родичів. І кожного разу, переступаючи поріг лікарні, задумувався: тут можна "з розуму зійти"  тільки від того, хто тебе оточує. Перш  за все це стосується медперсоналу. Скажу відверто: вони вбачають у нас своїх донарів. Ми для них -гаманець, і ті ж пацієнти... Дивно? Чому таке відношення. Я здорова людина. Не встиг запитати, як здоров`я хворої, як в два голоси: "Треба кошти залишити, бо на ліки залишилось мало". Я чекав, що скажуть зразу щось інше- про стан хворої: чи краще, чи гірше. І так кожного разу - давай. Хворий при зустрічах каже, що вже від ліків дуріє, а його колять, нашпиговують таблетками. Я не бачив жодного разу листок призначень, які ліки приймає..., а написати список ліків з аптеки, що були придбані, можна скільки завгодно. Хто контролює лікарів? Знаєте, як вони відносяться до душевно хворих. Бачив на власні очі. Довіри до їх дуже і дуже  мало- на кшалт їх честі і совісті. Грубість до хворих,  штовханини, приниження людської гідності. Навіть не звертають уваги на посторонніх - близьких.  Дивно! Де контроль за діями тих, хто  повинен особливо опікувати таких хвори? Вони отримують зарплатню. Якщо нерви не витримують, то нехай змінять роботу. Відвідувачі не впевнені, що їх ліки і продукти харчування стовідсотково дійдуть до хворої  близької людини. Передав передачу - кажу підпишіть. У відповідь:" Я не забуду". І таких не одиниці відвідувачів. Можливо, у них феономенальна пам`ять,- де чий пакет. Тоді вибачаюсь.  Якби так було.     Я не хочу хаяти всіх медиків і персонал, але з тими з ким мав розмови, і бачив їх поведінку - довіра нульова. Здається, що ці люди дуже вже довго затримались - пора змінити місце роботи. Дехто з медсестер бачить себе ледве не головлікарем, може  відвідувачу задати такі запитання, які зовсім не стосуються її компетенції.
 У мене є друг психіатр, в Кіровограді  працює, - займає  велику посаду. Одного разу, маючи довгу розмову, вона  мені дослівно сказала: "Не можна глумитися та наживатися на психічно хворих людях - кара божа буде дуже жорстокою. І вони про це добре знають". А в Олександрії, здається, забули про це. Недаремно свого часу міністр здоров`я СРСР т.Семашко звернувся  одного разу, відпочиваючи в Криму  разом зі Сталіним з запитом: "Товаришу Сталін, треба лікарям зарплатню зібльшити, бідують". У відповідь почув: "Хорошого лікаря пацієнти прогудують!"
Хіба сталінська теза вічна, і сьогодні в дії.  Якщо так, то з цим треба боротися. Буду звертатися до Д.М.Мозгової. Терпінню ввірвався  терпець.
Небайдужа відвідувачка