Хіба ми  вже стали тваринами, невже у нас відійшли в минуле почуття чуйності, дружби, мирного добросусідства. Хіба ми вороги? Ми, що готові один – одного, ось так легко взяти і пустити  один  одному смертельну кулю, чи закидати снарядами мирне населення? До чого дійшли  - світ з розуму сходить. Куди котиться християнський світ. Чи є у цьому світі межа людському горю?         

Тисячі  матерів оплакують загиблих дітей – синів, тисячі жінок стали вдовами, тисячі малолітніх дітей стали сиротами, тисячі – не звідали почуття кохання. Ради чого?  Кажуть – рятуємо  Україну. Так, рятуємо, але яким  коштом – життям юних сердець. Сьогодні  відступили від аеропорту. І вже  офіційна інформація звучить так, що цей пункт не такий вже і важливий був, що він не був у полі зору  АТО. Сотні хлопчаків полягли за нього – це був плацдарм  - Сталінград!  Це був щит української стійкості, патріотизму. Ось так легко підняти, а ще легше опустити  гідність кіборгів…

Блокпости - це передові рубежі, що стримують рух ворога вперед. Скільки вони забрали кращих…  Сьогодні новопражці прощалися з наймолодшим героєм, який поліг захищаючи Україну – Артемом Пойдою. Важко утішати  матір, рідню, вони не зрозуміють: чому саме їх син, брат загинув у жорстокому  бою…  Вони довго будуть проклинати той день, коли  їх сина було мобілізовано… Вдивіться у смертельне обличчя юнака – страшно, дуже. Не дай боже такого нікому. Снайперська куля… Він захищався – він не нападав.  Приїхали  віддати почесті ті, хто був поряд, яким ртем врятував  життя. Сльози бринять у малих і дорослих від побаченого...

Хотілося б запитати у всіх, хто винен у сьогоднішній війні: досить вже! Невже немає важелів, щоб  зупинити братовбивчу війну? Вони є!  У нас від слова до діла занадто велика відстань…  Скоротивши її – буде мир!

Герої не вмирають!  Краще б вони залишались живими!

І.Мельник