Любов Михайлівна  Антоненко – майстриня художньої вишивки. Проживає  в пр. Богуна ( Радянськитй мікрорайон). Родом з с.Косівка. З дитячих років пристрастилася  до вишивки хрестиком. Сьогодні 67- річна пенсіонерка продовжує активний спосіб життя. Являється головою квартального комітету № 27, яка переймається культурою життя даного мікрорайону. Небайдужа до долі міста, жінка знаходить час і для  власного задоволення, що приносить радість поцінувувачам її народного промислу – мистецтва вишивок:

- Так сталося, що все своє життя я вишиваю. У дитинстві це були дитячі вишивки. На даний час у моєму доробку сотні вишивок. Вишиваю муліне, акрілом, шерстю. Мені подобається це захоплення, бо вкладаю в нього всі свої почуття, думки і бачення краси, що оточує кожного з нас. Це додає життєвого оптимізму та наснаги.
- Як Вам вдається так точно  передати образи святих, видатних людей, пейзажів?
- Все йде від чистого серця і душі. Приходить натхнення беру в руки голку і нитку, та  починаю вишивати. Результат роботи – повинен показати твоє відношення до світу, його неповторності та багатоликості.  Від образів святих до Шевченка і Хмельницького, до пейзажів природи і орнаментів, що явилися в думках. Останнім часом захопилася монохромним вишиванням – однокортурна вишивка. Скатертини, подушечки, серветки, рушники, сорочки, спідниці – це той неповний перелік у який вкладаю своє бачення незвіданого, що зачаровує не лише мене одну.
-Чи часто доводиться виставлятися на святкових заходах?
- Я постійний учасник всіх міських святкових заходів, що проходять в Олександрїі, і не тільки. Була учасницею ярмарків в Сорочинцях і  Пирогово та Кіровограді. Мої роботи прикрашають оселі гостей з-за кордону.  Найбільш  відомими картинами є Ісус Христос, Божа Мати, Святе сімейство... Релігійна тема  найбільш притаманна мені, бо це незвіданий світ святості і доброти, чуйності і  духовності, що збагачує людину, дає їй Божу благодать і сили творити добро, що сьогодні вкрай потрібно людям. Сьогодні, наприклад, на прохання адміністрації міського територіального центру з обслуговування населення  в особі О.Є.Болілого моя персональна виставка в приміщенні терцентру. Звісно, що всі роботи  не могла фізично (за розмірами)  виставити, але і ці роботи можливо стануть поштовхом для тих, хто сьогодні шукає собі відраду від одинокості, хто має бажання відволіктися від проблем, забути свої хвороби і негаразди побуту.  Повірте вишивка допомагає при стресових ситуаціях, при нервовому збудженні - нитка і голка заспокоює, додає настрою до роботи, додає оптимізму.

- Чи хтось з членів родини перейняв материну захопленість?
- У мене донька і син, двоє внуків Антон і Дмитро. Донька також вишиває, але не так багато, бо вільного часу обмаль. Родині подобаються мої роботи. У мене вдома, як говорять мені друзі, знайомі, відвідувачі  – музей народної вишивки. Це моє друге життя, без якого не уявляю себе в цьому світі. Часто дарую весільні рушники, серветки, бо це від душі. Робити людям добро – це повинно стати нормою життя, яке було до цього часу.

           Для Л.М.Антоненко вишивання - не данина моді, а це те, що завжди було притаманно українському народу з прадавніх часів, що передавалося з покоління в покоління. Вишивки – це яскраво і життєрадісно різнить нас від інших народностей нашої земної планети.

І.Мельник