З кожним роком віддаляється дата смертоносного  вибуху 4-го ядерного реактора  на Чорнобильській АЕС. 29 років тому Європа стала на межі техногенної катастрофи, що могла привести до страшних наслідків.  Так  завдячуючи і нашим чорнобильцям-землякам, котрі  виконали свій громадянський обов’язок, ціною свого здоров`я, врятували світ від  атомної смерті.

  Володимиру  Уварову в 1986 році було 20 років, коли його призвав військкомат на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС.  Він один із наймолодших чорнобильців, хто отримав максимальну дозу опромінення.

- Родом я зі степового Криму, з Червоногвардійського району. У 1984 році призваний на строкову службу. Служив в  Туркестанському військовому окрузі. Тільки демобілізувався, на той час вже був одружений. Повернувся з дружиною на її батьківщину в Олександрію. Тільки став на облік, другого дня на ранок виклик до військкомату -  треба захищати  вітчизну від ядерного зараження. А вже о 15. 00 групу олександрійців відправили до Кіровограду, в яку входив і я 20- річний, одружений юнак, проводжали рідні. Запам`ятав той день назавжди: сльози жінок плач дітей, неначе ми йшли на війну… Того ж дня  перед нами виступив генерал медичної служби. Прочитав лекцію, запевнив, що нічого страшного не буде, що влада не кине нас на смерть…  Вночі ми вже були в Білій Церкві. Переночували хто на чому… Зранку переодягли у військову форму, далі відправили в с. Оране (чорнобильська зона, де базувалися  усі військові частини. Потрапив до 25-ої ударної бригади в/ч 1857). 
 -Чому така назва:  ударна бригада?    
- А в ній поки не набереш дозу опромінення 25 мілірентген (найбільша доза, що допускалась, - авт.) про демобілізацію нічого було  й гадати. Тому, були серед нас «радіки» -  так їх називали, котрі лізли в пекло, щоб швидко набрати дозу і повернутися додому. Привезли нас і розмістили на проживання в АБК-3 – недобудований 5 та 6-й енергоблоки(бункер  всередині все було обшито свинцевим  листом до стелі, лиш жевріла лампочка ), в я кому ми і жили на протязі наступного місяця.  Працювали на автокранах - утилізували смертоносні уламки покрівлі, стін,  металеві конструкції  ЧАЕС.  
- Як скоро відчули вплив  радіації на самопочутті?   
- Вже на 4- й день особисто відчув слабкість, втому, сонливість, головні болі, відкрилася кровотеча з носу… Чомусь соромились питати один в одного, кожен думав, що це тимчасове явище… Повернулися додому. Запропонували пройти медкомісію.  Підвищена температура, озноб, ломота в тілі – діагноз ставили – простуда. А через рік мені вже запропонували групу по інвалідності, наскільки радіація нищила організм.  Відмовився, бо був ще молодий… соромно було. З усіма потугами дотягнув до 2002 року. Змінив ряд професій, бо здоров`я десь губилося, не було  фізичних сил... Сьогодні інвалід 2-ої групи 1-ої  категорії.  Переніс  тяжку операцію…  Вчився ходити знову… Чорнобиль не відпускає – він з кожним роком все більше і більше забирає товаришів, друзів – чорнобильців.  Сьогодні тільки по Олександрії з майже 1500 чорнобильців  понад 300 вже не серед нас (невидимий, жорстокий, безжальний ворог забирає життя, -авт.) , інші  - інваліди, тяжко хворіють…  
- Не все було гаразд з пільгами та виплатами пенсій? Вже нова влада відібрала цілу низку пільг. Ряд їх, думаю, що  важко буде дочекатись.
- З 2011-го року почався «віджим» наших пільг. Дійшло до урізання пенсійних виплат. Ми почали приймати участь в акціях протесту, мали зустрічі в Києві, КОДА, зверталися з позовними заявами в суд. У багатьох чорнобильців на руках є судові рішення про виплату урізаних виплат пенсій.  За ці роки дійшло до того, що в січні 2015-го року нам в управлінні соціального захисту населення запропонували, щоб ми написали заяви про збереження чорнобильських пільг або перейшли на пільги ветеранів війни.  Зустрічі  в Міністерстві соціальної політики,  листи  на ім`я Президента України, на голову ВРУ, на КМУ- не діяли. 2- го березня 2015року ми прийняли участь у Всеукраїнській акції протесту стосовно повернення пільг  разом з шахтарями під стінами КМУ та ВРУ. До 19.00 від самого ранку стояли, вистояли - відстояли законне право тих, хто втратив здоров` я, хто втратив  годувальника…  Але і сьогодні ще не визначено статус вдів. Чому, коли помирає учасник війни пільги і половина пенсії автоматично переходять на дружину?  У нас, треба  доказувати, що ти вдова, збирати масу документів, свідчень… Чому тільки дитині-чорнобильцю виповнюється 18 років – він автоматично втрачає статус чорнобильця. Він, що у 18 років став здоровим? А чи не посміховиськом було, коли мої маленькі діти в свій час  (15 років тому) отримували по 3 грн на місяць «додаткове підсилене комплексне харчування».  Держава і сьогодні рахує. Що ми для неї тягар з нашою мізерною компенсацією за втрачене здоров`я та життя.  
Чим сьогодні живе спілка інвалідів-чорнобильців м. Олександрії?
Готуємось відзначити 29- річницю пам`яті від того страшного дня, коли життя наше перевернулося з ніг на голову. Коли сьогодні вже немає серед нас наших «однополчан» по атомному фронті, коли боремося за статус вдів, які втратили зв'язок, коли  в школах на уроках мужності говоримо про тих, хто закрив  своїми грудьми атомну амбразуру… Цьогорічні  заходи по вшануванню пам`яті проведемо 26 квітня,  в неділю,  о 10. 00, біля пам’ятника чорнобильцям. Це питання погоджено з міською радою.

     Так, як свого часу забули чорнобильців, що врятували країну від атомної катастрофи, так забудуть свого часу і учасників  АТО.  Хочеться, щоб більше приділяли уваги і поваги до всіх  людей,  які ризикуючи своїм  здоров`ям, життям стали на захист вітчизни і нашого українського народу.  

І.Мельник (газета"Вільне Слово").