26 липня (інші джерела - 27 липня)  минає 96 років  з дня смерті  неординарної особистості в історії  України періоду 20-х років  XX століття Никофора (Матвія) Григор`єва (Серветника). Народився майбутній борець за вільних українців у 1885 р. (за іншими джерелами 9.02.1878 р. - 26.07.1919 р.) у с. Верблюжка (хутір Григорівка, поряд з Новою Прагою, - авт.) в заможній селянській родині.

Після початку першої світової імперіалістичної війни пішов добровольцем до армії, дослужившись до чину штабс-капітана.  У 1917 році повертається до Олександрії, працює  акцизним службовцем при міській думі. За деякими дослідженнями  спершу працював офіціантом у винних погребах (нині училище культури, - авт.). Одружений мав дружину Мотрю (Матильду) Іванівну. Проживав біля залізничного вокзалу м. Олександрія (р-н тунелю, - авт.).  Мав брата Олександра та сестру Ганну. Донедавна в м. Олександрія проживав його племінник та племінниця в Новому Стародубі, яка все життя працювала в сільській школі вчителем. У районі 8-ої школи вирішив збудувати палац, бо мав бажання зробити Олександрію столицею вільної України, а себе проголосив гетьманом вільної України.  Почав завозити на Лису гору будівельні матеріали... Н.Григор`єв був відважною, розумною, далекоглядною людиною. Мав неабиякий хист керування військами (носив англійський військовий френч, з незмінним стеком в руці, - авт.). З розповідей свідка Л.Савенка (син колишнього прокурора м. Олександрії І.Савенка в 50-60-х роках, - авт.) отаман  мав такий авторитет, що після невдалих боїв, за кілька днів знову збирав багатотисячне військо. Завдячуючи Н.Григор`єву  Олександрія почала зростати як місто виробничих майстерень та швейної фабрики. Англійські преса 1909 року випуску і досі "служать"  одному із приватних підприємств, що займається художньою ковкою. «Етал» - почав своє існування  саме від перших верстатів, коли отаман з Одеси, Миколаєва та Херсона доставляв машинобудівне устаткування до Олександрії.

Першим, хто відкрив олександрійцям отамана Григор`єва, була Інна Антонівна Шульга ( 1924-2003 рр.)– краєзнавець, сміливець, котра ще за радянських часів не побоялася розповісти і увічнити пам`ять  нашого земляка в народному музеї Миру, який вона власними зусиллями – своїми руками, зі своїми помічниками створила, в якому є відділ присвячений отаману Григор`єву. Свого часу автор цих рядків відшукав у запасниках обласного краєзнавчого музею м.Кіровограда, дякуючи завідуюючій архівними справами музею Л.І.Плисці, кілька фотографій з зображенням отамана Григор`єва: верхи на коні, на чолі Верблюзького полку (третій зліва) та  Григор`єв серед військових південного фронту, під час  виступу  Антонова-Овсієнка в Знам`янці. В основу створеного в 1987 р. Музею миру (який у даний час є єдиним в Україні державним Музеєм миру та одним з дванадцяти Музеїв миру в світі) було покладено зібраний і систематизований  матеріал. До п'ятої річниці незалежності України в музеї відкрито новий експозиційний зал «Україна в боротьбі за незалежність і мир». Почесний громадянин міста Олександрії.

…Успіх Канатенка – першого голови ревкому Олександрії був на низькому більшовицькому рівні. Практично, загін «чонівців» пішов на службу до отамана, бо вони не грабували міщан та заможних селян на противагу чекістам. Тому, Олександрія була повністю  під владою отамана. І тільки коли  він не перебував в Олександрії  «перший  більшовик Олександрії» ще ячкось «керував» містом.

 7 травня 1919 року, в цей день в Елисаветграді був проголошений Універсал отамана Григор’єва “До українського народу”. В цьому Універсалі Григор’єв закликав український народ повстати проти комуни, за свою волю і право. Мета повстання “скинути комуністичну диктатуру”. Слова Універсалу з ділом не розійшлися: відразу були заарештовані політпрацівники - комуністи дивізії, розтріляна вища військово-політична інстанція на чолі зі Скитальцем, а 9 травня начальник штабу Ю.Тютюнник на чолі двох полків виїхав до Катеринослава і після бою звільнив місто. Також звільняються і інші міста Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, ст. Бобренець, Знам’янка, Гребінка, Золотоноша, Лубни, Пирятин та ін.міста і села України. За наказом Григор’єва у визволених містах скликались з’їзди рад, які своїм рішенням закріплювали нову владу. 10 травня після телефонної розмови між Григор’євим та Антоновим-Овсієнко, Рада Оборони оголосила отамана Григор’єва поза законом. 11 травня головні сили Григор’єва посунули на Олександрію. В Елесаветграді отаман залишив один батальон. Користуючись цим більшовики (переважно місцева єврейська молодь) швидко обезброїли його і оголосили в місті відновлення радянської влади. Однак, 15 травня загони Григор’єва знову атакували місто і захопивши його, влаштували єврейський погром (було вбито 35 членів губкому та місцевих чекістів, - авт.).  Для боротьби з григор’євськими військами було створено 3 спеціальні групи військ: Київська, Харьківська й Одеська. Григор’єв знову шукає підтримки серед селянства...  Класова орієнтація та надмірна самовпевненість не дала можливості отаману Григор’єву шукати союзників в Армії УНР. Координація трьох сил - григорівці, махновці та Армія УНР - безперечно дала б потужній ефект.. Врешті- решт, Григор’єв був “збитий із залізниці”, вибитий з міст. Його загони пішли сільськими шляхами і знайшли прихисток у лісах. До 26 травня загони отамана Григор’єва були вибиті з рідних районів. Більшовиками захоплені штабний потяг Григор’єва, більшість бронепотягів, гармати, майно. Армія Григор’єва розбилась на дрібні загони і перейшла до партизанської боротьби. Григор‘євський рух помітно послабився. Частина командирів виступала за припинення воєнних дій. Але Григор‘єв бажав битися з комуністами до останьої краплі крові. У червні він надсилає лист до штабу Петлюри і просить про допомогу. Та допомогти Петлюра не міг. Григор‘євські загони діяли у глибокому радянському тилу. Та без союзників отаман Григор‘єв не залишився. У червні 1919 року розірвав стосунки з радянською владою Н. Махно. Обидва отамани зустрілись у Херсонському селі Петрове десь у першій половині липня. Основне питання полягало в тому проти кого насамперед будуть воювати. В основу домовленості було покладено рішення про те, що Григор‘єв призначається командувачем об`єднаних військ, а Махно буде виконувати обов’язки голови реввійськради. Ввечері на засіданні штабу було вирішенно: Григор‘єв з переважною частиною військ вирушить у напрямку Плетеного Ташлика, щоб затримати деніківців, які прорвались на Правобережжя. Махно ж з порівняно невеликим загоном у 120 чоловік проведе рейд-розвідку у напрямку “Рівне – Новоукраїнськ – Піщаний Брід – Гладоси - Добровеличківка”

 26 липня (27 липня)  стало останнім днем в житті отамана Григор`єва, коли більшовики розіграли з Махном сцену, що в Україні повинен бути один отаман.. Через 10 днів після того, як отамани розійшлись в різні боки, вони знову зустрілись. Сталось це в селі Сентовому (нині с.Володмирівка, Олександрівський район, - авт.) неподалік від Олександрії. Одразу виявилось, що отаман Григор‘єв від боїв з денікінцями ухилявся. Також було затримано махновцями двоє білогвардійських офіцерів, які мали завдання встановити зв’язки з Григор‘євим. Рішення ліквідувати отамана Григор‘єва було підтримано всім штабом Махна. Після мітингу, на якому звинуватили Григор‘єва як зрадника, в одній із селянській хаті сталася трагедія. Невідомо хто саме вбив отамана, одні вважають що це зробив Чубенко, інші – сам Махно. Після цього був перебитий весь штаб Григор‘єва. Вбивство Григор‘єва викликало велечезний резонанс як серед червоних так і серед білих. За наказом Махна з найблищої залізничної станцій телеграфом передали таке повідомлення: “Всім... Всім... Всім... Копія – Москва, Кремль. Нами вбито відомого отамана Григор’єва. Підпис: Махно. Начальник оперативної частини Чучко”. Після самосуду над отаманом його загін остаточно розпався. Частина перейшла під командування Махна, частина під керівництвом Ю. Тютюнника перейшла до Армії УНР, інша розбіглась по дрібним бандам.

 Григор’єв – видатний український воєначальник, харизматична постать всеукраїнського маштабу. Його можна зачислити до нечисельної кагорти українських політичних діячів, які мали божественне вміння вести за собою тисячі. І ті йшли на смерть з радістю.

Шкода тільки що його геніальний талант полководця, борця за народну волю і донині неоцінений українським суспільством. А час вже настав, прийшла та мить  увіковічнити пам`ять отамана Григор`єва,  хто своїм коротким життям бажав кращого життя простому люду. Було б справедливо назвати одну із вулиць Олександрії  вул. імені отамана Григор`єва.        

І.Мельник