Він був у резерві Олімпійської збірної СРСР… Живеш у місті і не знаєш, що поряд з тобою живуть люди, які свого часу внесли значний вклад у спортивний розвиток і славу рідного  міста. Такі люди себе не афішують, а навпаки  скромно  відносяться до своїх заслуг.

Валерій Іванович Корж – 57- річний олександрієць, пенсіонер, колишній спортсмен, яких тисячі у місті, але  більшість не знає, що ця людина була неодноразовим чемпіоном Збройних Сил СРСР  з велотреку та спринту. Займався мотокросом (спідвеєм), був старшим тренером області, служив в правоохоронних органах, вийшовши на пенсію майором, хоча погони підполковника були вже заготовлені…

Наша зустріч відбулася 10 листопада в день вшанування правоохоронців  у міському відділі поліції, під час В.Корж отримав медаль  «За заслуги»…      

- Народився  я в 1959 р.в Олександрії. З 1973 р.почав відвідувати секцію з велоспорту під керівництвом  нині вже покійного М.О.Лежненка та В.С.Онди.  За короткий час став чемпіоном Олександрійського кільця та області, а також  срібним призером  молодіжних ігор України. Закінчив школу №1, далі – з відзнакою профтехучилище №13 -  токар – 4 розряду. В 1977-1979 рр.служба в армії. Був призваний до Дубосар (Молдова), але  відразу  був переведений до Одеси в 9- ту спортивну роту. Після служби підписав контракт – залишився прапорщиком служити, - розпочав свою оповідь Валерій Корж.  5 років поспіль був кращим спортсменом м.Одеси.  
- Які ваші найбільші досягнення в велоспорті? Чим особливо пишаєтесь?  
- То були часи, коли лише вкрай лінивий не займався спортом. На всіх підприємствах Олександрії діяли спортивні секції, профспілки виділяли значні кошти, аби кожен працівник підприємства займався спортом. Будучи членом збірної України мав велосипед італійської марки «Чінелі», який  вартував 5000 крб., що «Жигулі». Спортивний одяг фірмовий - від кросівок до шапочки.  Уявіть таку картину: баул за плечима, велосипед, а то і два, 4- колеса і все сам несеш…,але то було наше життя, наші мрії  і сподівання.  Усі мої досягнення в велоспорті – це досягнення  Олександрії. Честь і гордість за рідне місто давало мені наснагу на перемоги. Був такий випадок в Ярославлі. Чемпіонат ЗС СРСР. До змагань залишається 5 хвилин, а я сплю. Мене будять. За 2 хв. був готовий до гонок.  По дорозі стрибнув  у  чужі велотуфлі … І став переможцем змагань (здобув срібло в гіті – 1000 м та бронзу в спринті), а до цього чемпіонату, на попередньому, фінішував останнім в Єревані. Був зачислений до збірної ЦСКА та переведений служити до Москви.  Член збірної СРСР, України. Чемпіон ЗС СРСР серед молоді 1979 р. Переможець великого призу вірменського телебачення, переможець змагань в Прибалтиці, в Сочі. Був зарахований до олімпійського резерву, готувався до московської Олімпіади -1980. У 1981 р. повернувся на Україну … Став чемпіоном України у спринті, у гонках на вибивання, бронзовий призер – на тандемах… Всіх перемог не перелічити – був гордий за Олександрію, що дала мені путівку в життя. Якось на змаганнях 7-ої Спартакіади  народів СРСР здобув срібло. Показали по телебаченню і батьки бачили цей сюжет… Яка то була радість для батьків, для міста. Усі свої перемоги – це перемоги мого рідного міста.
- Ви були  ініціатором будівництва велотреку в Олександрії?
- Історія з хорошим початком і плачевним кінцем.  А починалося добре. Нас підтримували більшість підприємств міста. Голова  міськвиконкому О.Скічко організував штаб по будівництву. Мій батько працював водієм  - зробив підсипку майбутнього велотреку в районі сьогоднішньої бази «Аметист». ПМК-13 на той час будувало канал, вкладало  потрібного конусу бетонні блоки. Була домовленість, що вони допоможуть нам. У нас був проект, все як потрібно.  Канал побудували, ПМК-13 розпалося, і на цьому  все завершилося будівництво велотреку… Тяжко і гірко про це говорити часи інші підходили…
- Як далі розпорядилася доля з велогонщиком В.Коржем?
- Повернувся до Олександрії тренером з велоспорту  в ДЮСШ №1 ( директор Г.В.Івасенко). Від  «Буревісника»  в подальшому був призначений  старшим тренером Кіровоградщини… Виховав біля десятка КМС. Ще кілька років займався  мотокросом (спідвеєм).  У 1986 р. трудовий колектив спортшколи направив  мене  в органи міліції. До цього часу закінчив заочно Кіровоградський педінститут. Розпочинав  служити в колонії №49, в Новому Стародубі.  З 1990 р. переведений  на посаду оперуповноваженого з карного розшуку міського відділу  міліції м. Олександрія. Застав ще Ю.Ф.Кравченка… 17 років  прослужив в органах правопорядку. Дослужився до майора і вийшов на пенсію в 2010 р.  з посади заступника начальника міськвідділу з тилового забезпечення.
- Ваші товариші розказували, що ви були підрізані злочинцем, горіли в машині, тушили…  
- Знаєте десятки моїх колег йшли з відкритим забралом на злочинця, отримували поранення при затриманні, травмувалися в аваріях… Така доля правоохоронця.  Ми йшли за покликом серця. І тоді вистачало злочинів, їх було не менше, ніж зараз… Активно відпочиваю: двоє  онуків,  донька – підприємець, зять -  служить  у поліції, дружина – рентгенолог, дача, будуємо кафе. Не можу зрозуміти сьогоднішнє покоління юних – до спорту нуль, вся  увага до комп`ютера.  Виховуємо «чахликів невмирущих». Велоспорт забуто, він у тіні… А як хочеться, щоб Олександрія була славна не лише  футболом…

ФОТОРЯД

І.Мельник