Анатолій Ілліч Кохан (14.02.1937- 24.07.2012) – відомий широкому загалу не тільки олександрійців. Він надовго, а можливо і назавжди  увійшов  у життя тисяч і тисяч людей з якими  пересікалася його життєва стежина  дитячого лікаря,  історика-краєзнавця, журналіста, поета і прозаїка.

Як сказала, у вступному слові директор  міського краєзнавчого музею  О.Чумак, відкриваючи тематичну виставку присвячену почесному громадянину  Олександрії, кандидату медичних наук, відомому краєзнавцю і журналісту  А.І.Кохану:

Це була людина глибинного розуму і працьовитості у широкому вимірі. Талановитий педіатр, до якого тягнулися діти і дорослі. Він  врятував життя не одній тисячі дітей. Він поєднав у собі майстерність  лікаря, дорослість прозаїка і поета, великі здобутки в краєзнавчій діяльності та неперевершеність віршів. Його життя розпочалося в Олександрії з 1963 року. Він був патріотом міста. Тонкий лірик, весельчак, іронічна людина. 

І, справді, те, що представлено дружиною  Розою Соломонівною з особистого архіву А.Кохана – це  лише частина його великої праці, що зветься життя. Ось посвідчення кандидата медичних наук. Далі посвідчення члена НСЖУ, кореспондента газети «Україна-центр», диплом лауреата обласної премії ім.М. Ястребова в області краєзнавства, далі журнали в яких друкувався А.Кохан. Велич його розуму, таланту митця точного і дотепного слова завжди відповідали своєму місцю, часу і подіям. Він жив багатогранним життям: від політики і до саркастичного гумору,  від афоризмів  до епіграм, від тонкої громадянської лірики до оповідань про буденність життя. Статті, наукові дослідження в краєзнавстві, літературі, жертовність улюбленій справі лікаря, принесли Анатолію Іллічу  ще за життя  визнання і шану.

Мені довелося майже два десятки літ співпрацювати з А.І.Коханом. Як він любив казати «Краще просто Анатолій, відчуваю, що ще потрібний, ще молодий. А якщо кажуть Ілліч – пахне нафталіном».  Приходив до редакції  у чітко визначений час і не раніше і не пізніше. Справлявся як здоров`я, здоровий – будеш працювати добре. Педантичність і пунктуальність  вражала! Приносив рукописи. Чекав поки їх наберуть. Забирав, бо казав, що пише в одному примірнику. Епіграми, вірші, оповідання, дослідницькі статті давалися автору з першої букви.  Таке  явище в літературі дуже рідко можна зустріти. Якщо щось не так – погоджувався, правив на своєму аркуші. Писав короткими реченнями, але якими! В кожному слові зрозумілість, точність мислення, виваженість та послідовність думки. Не любив продажної політики. Безпартійність серця і душі, але його погляди , роздуми стосовно буття добре виказані в його статті, що була надрукована кілька років тому в «Олександрійській правді» (за мого редагування часописом, - авт.)  «Життя – це також війна»(Анатолій Кохан про самого себе), де головну думку автор формулює, зводить до того, що  все наше життя - від народження і до смерті, то постійна війна за право жити на землі чесно, порядно і  дуже  складно в сучасних умовах. Він бачив війну, він пережив її роки лихоліття. Він ненавидів будь-який прояв насильства над людиною. Він був пацифістом. Романтиком і реалістом в той же час. Він знав життя, він цінував кожну його мить і передавав свої знання, досвід, мудрість  нам – молодим журналістам.  Мені довелося  розділити приємну нагоду разом з А.І.Коханом отримати Подяку Верховної Ради України  в області висвітлення діяльності народного депутата О.Єдіна, який  показав та довів справжність роботи народного депутата в своєму виборчому окрузі. Майже півроку збирали, відслідковували, друкували, брали інтерв`ю, робили соцопитування, думки громадян про роботу депутата… Тека, що відправляли до ВРУ,  затягнула на кілька кілограмів. Дочекалися. З 76 учасників періодичних видань ( газета «Олександрійські відомості»), відібраних до  участі в конкурсі, увійшли в першу десятку  відзначених Подяками вищого органу парламентаризму України. Мені приємно, що в деяких книгах А.Кохана звучить і моє  прізвище, бо об`їздив з ним  Олександрійщину, бували не раз у Ф.Плотніра, збирали матеріали, документували фото і відео. Ряд книг були набрані, зверстані та редаговані під моїм підписом.      

«Спішіть виписатися. Пишіть скрізь, і відразу де прийде жива творча думка. Не відкладайте на завтра, бо завтра вже не буде тих слів, що сьогодні в голові. Людям  притаманна забудькуватість. У деякій мірі – це нормальне явище, бо якби ми все пам’ятали, то з розуму зійшли б, або стали всі енштейнами. Пишіть, що хочуть читати люди. Не пишіть дурниць, видумок і пліток. Лаконічність думки, вразливість слова, речення повинні бути такими, щоб читач чекав знову виходу вашої статті. Це важко, але легко, коли правду пишеш і від серця, коли опираєшся на фактаж, документи, свідчення, коли дослідив тему, просякнув нею до крові, коли відчуваєш злет від написаного, коли віриш, тоді  - це буде шедевр.

Спілкуючись з А.І.Коханом, завжди виносив з діалогу велич новизни, дотепності думки, цілеспрямованості висловлювань:

  - Живіть і радуйте родину, людей, себе, вчіть і вчіться в інших. Вчитися ніколи не пізно – навіть, коли вже немає сили, - говорив Анатолі Ілліч. Книга для мене - це  скарб, який несе в собі збірку величі розуму і думки, філософії життя. Люблю читати, бо в читанні збагачую постійно свій словниковий запас.

  Він був і є друг - незалежно від вікової різниці, бо тільки справжній друг ділить з тобою свої успіхи і негаразди. Він умів радуватись і печалитись, він мав особливий колорит спілкування, не вмів бути надоїдливим,  вчасно залишав компанію,  розмову, якщо бачив, що вона переходить у пусту балаканину. Писати, відшуковувати такі сторінки в історії міста, району,  про відомих людей та подій – це було  свідоме захоплення краєзнавця, що прагнув  залишити нащадкам спадщину минувшого, що століттями  не була досліджена та задокументована.

Кандидат медичних наук в галузі історії розвитку медицини на Олександрійщині позаминулого століття  – це підняття з небуття великого пласту  відомих земських лікарів минувшини, котрі  лікували, досліджували та вносили нові методи в лікуванні простолюду.

  О.Божко, працівник музею, організатор виставки-пам`яті по двох роковинах з дня  смерті А.І.Кохана, відзначила у своєму виступі:

- Це була багатогранна людина, яка об’єднала  в собі  талановитого лікаря, журналіста, краєзнавця та поета. Нам ще прийдеться досліджувати його творчий доробок в краєзнавстві,  в журналістиці, в публіцистиці. Він наш сучасник, який довго буде слугувати тим, хто цінує свою історію, гостру думку,  тонкий гумор і велич громадянської позиції олександрійця.

 Про чуйність А.І.Кохана добре сказала голова профспілки медичних працівників районної лікарні М.Д.Мороз:

- Чуйність, гуманність, переживання за життя дітей, людей, що поряд з тобою – це була головна риса лікаря А.Кохана. Він відгукувався на всі виклики і прохання. Він поспішав на допомогу всім, хто її невідкладно потребував. Він великий дитячий лікар, що знав  дитячий організм, його недуги достеменно,  і вмів правильно встановити діагноз та призначити лікування. Він турбувався  про всіх своїх хворих. Він говорив, як добре, що сьогодні  вже до мене звертаються діти дітей, внуки тих дітей, яких я колись лікував. Значить всі виросли.

Р.С.Кохан, дякуючи за організацію виставки в ім`я світлої  пам`яті  А.І.Кохана, наголосила:
- Я вдячна від нашої родини міській владі, керівництву  музею за подібний захід. Мені важко говорити, але ми прожили щасливе життя довжиною в  53 роки та двох  студентських.  Він жив історією, краєзнавством, письменством. Він захоплювався відразу. Для прикладу, на Перемозі є вул. Звєрєва. Він дослідив, що це письменник, наш земляк. Він дослідив його життя і творчість,  довго потім переписувався з матір`ю письменника. Він часто був у відрядженнях Москва, Київ, Ленінград, Калінін… З ним було легко і важко  жити. Діти часто були обділені його увагою. На моє зауваження, він  відповідав: «Розо, дітей виховують не словами, а вчинками». Сьогодні я тримаю в руках і боюсь випустити сигнальний, можливо, єдиний примірник книги в яку  журналіст В.Голобородько зібрав та вмістив архів статей, публіцистики, оповідань, віршів, книг, спогадів, досліджень Анатолія Ілліча. Видати тираж за власні кошти - в нас немає таких коштів. 672 сторінки – це кроки життєвої  творчості А.І.Кохана, що  увібрали його любов і повагу до Олександрії, її відомих людей - постатей, що змінили життя міста. Внесли в її соціально-економічний розвиток новизну, прогрес і новаторство. Він любив Україну, місто, рідний край. Він віддав своє творче життя процвітанню, увіковіченню  духовної пам`яті Олександрії.

Книга – це той місток, який  повинен з`єднати вчора і сьогодні, збагатити  нас духовно, дати знання з широкого загалу життєвих краєзнавчих, публіцистічних, дослідницьких стежинок, якими впевнено торував своє життя Анатолій Кохан. Книга обов’язково дійде до свого читача.

До 19- го серпня усі, хто має бажання віддати данину  світлій пам`яті  по А.Кохану, можуть відвідати музей і познайомитись ближче з доробками нашого земляка, який прожив 75 років.  

Іван Мельник, член НСЖУ