17 травня  Миколі Миколайовичу  виповнюється 60! Щастя, добра, Божого благословення та благодаті на добрі справи, родинного затишку, міцного здоров`я та довголіття.

Микола Лавренко незбагненний, надзвичайний, неповторний як людина.  Про нього говорити і легко, і важко. Легко, бо він відкритий, доступний, знає  що говорити, що робити в цьому непростому сьогоденні. А важко, бо знаючи його,  нелегко підібрати ті аргументовані слова-епітети, що найбільше характеризують Лавренка, як особистість.  А в тім спробуємо розповісти  про нього як людину, що все своє життя прямує тернистою стежиною нових багатогранних відкриттів. Напередодні його 60- річного ювілею, яке він зустрічає 17 травня,  читачам буде цікаво перегорнути в пам`яті, а той, хто працював  поруч з ним, ще раз згадати віхи життя…

   М.Лавренко ще з молодих років кипів енергією творити таке, що матиме успіх. Посада директора Богом забутого ремонтного заводу, після успішного зростання на  електормеханічному заводі, де керував 2000 робітниками,   вимагала  від молодого директора постійної концентрації. Замисли, плани, розрахунки - все було націлено на роботу підприємства, виведення його з глухого кута падіння. І це все відбулося завдяки  суворій вимогливості до себе та підлеглих. Зумів вдихнути свої ідеї на підлеглих, люди повірили і пішли за ним, бо побачили, що завтра буде в заводу. Це було щось неймовірним, коли на пустирі за кілька років  в Олександрії, Москва дала дозвіл побудувати найсучасніше підприємство за новими європейського зразка технологіями – «Поліграфтехніку». Делегаціями приїздили з багатьох куточків України, щоб побачити сучасне виробництво.

  Він не стояв на місці. Коли почав розвалюватися «союз», а Україна стала на розпутті, багато хто розгубився, розчарувався, поник… А він в цей час береться за освоєння нового виробництва: жниварок, підбирачів до комбайнів, похилих камер. Він горів «Ланом». З  яким ентузіазмом, пам’ятаю, він розповідав тодішньому президенту України Л.Кучмі, що не треба закупляти за кордоном комбайни, що Україна здатна виробляти не гірші від німецьких, адже це - нові робочі місця по всій  країні, сотні підприємств відродяться, це економічний розвиток Олександрії, аграрного сектору країни в цілому. Це і земельний банк, це іпотечні кредити під комбайни, і лізингова программа - це про що мріяла аграрна Україна. М.Лавренко бачив все комплексно  - глобально на державному рівні. Л.Кучма був здивований таким напором молодого директора…, і пообіцяв підтримку…

 На той час М.Лавренко мав за плечима збудований мікрорайон поліграфістів, як його і нині називають мешканці на Перемозі, футбольну інфраструктуру, досвід виступу  заводської команди «Поліграфтехніка» у Вищій лізі українського футболу, КСК «Ніка» - гордість Кіровоградщини.  Була збудована міні-модель європейських стандартів про яку зараз тільки й говорять.

Напередодні ювілею  я мав велику розмову  з Миколою Миколайовичем:

- Ми очима і думками бачимо себе вже в Європі, там, радуємося манні небесній, а душею, серцем, економічним розумінням відстаємо від європейських технологій та умов життя на роки - роки. Нам дуже довго ще до тих цінностей, які в Європі. Бачимо лише хороший бік медалі, коли їдемо на екскурсію. Але той бік медалі давався і дається Європі тяжкою працею. Щоб так жити треба працювати і працювати, вдосконалювати і постійно  не лише модернізувати виробництво, а й будувати нові підприємства. А для  цього треба зламати менталітет меншовартості.

М.Лавренку вдалося зламати цей менталітет за кілька десятків років, довівши, що в маленькій провінційній Олександрії можливо збудувати  футбольний оазис, який  відповідає сьогоденню. Сьогодні він продовжує європейські стандарти  втілювати в життя в Києві.

Він бачить те, чого іншому не дано.  Людина конкретної  та передової справи. Здавалося в кризові і воєнні часи важко взяти і побудувати  дитячі садочки і спортивний комплекс в Києві. А він взявся і втілив в життя, можливо, кращий в порівнянні з європейськими надсучасними технологіями дитсадок-казку, в якому дітки вже з трьох років вивчають ази футболу під керівництвом професійного тренера, де вони розвиваються духовно, займаючись музикою, співами, малюванням, хореографією,  вивченням іноземних мов, естетичним вихованням – всебічно розвиваються… За таким виховним процесом майбутнє.  Він бачить світле майбутнє України в повноцінному духовно-культурному розвитку нашого наймолодшого покоління. Діти – це майбутнє України. Вже зараз його прохають  побудувати і початкову школу… 

- Велику силу невичерпної енергї мені постійно додає, надихає на працю, моя донька Аня, яка є моїм двигуном нових передових архітектурно-дизайнерських ідей, що сьогодні втілені у дитячо-естетичному центрі, де все облаштовано за її задумом. Я гордий від цього, - говорить герой розповіді.    

-Я сьогодні і менеджер, і управлінець, і фінансист, і юрист, і господарник. Мені це подобається, бо  це моє. Мати до всього справу - це моя внутрішня потреба.  Це стиль мого життя.  Якщо ти управлінець, ти повинен бути компетентним у всьому – мати глибокі знання. Я несу  повну відповідальність за десятки тисяч працюючих в компанії «ВС Енерджі Інтернейшнл Україна». А це - енергетика, сталеварна галузь, будівельна, юридична, банківська та готельна діяльність. І все це розвивається. Наші люди соціально захищені, вони мають хороші зарплатні, відпочинок…  На нашому прикладі  успішної роботи ми доводимо, що Україна  має право на щасливе життя її людей. У нас в центрі уваги – людина праці зі своїми потребами. Люди виробляють блага і за це  повинні мати винагороду.  Енергетик, сталевар, будівельник, вихователь  чи менеджер – кожна людина повинна мати все, що сьогодні їй потрібно. І це мірило роботи нашої компанії. Ми не вічні на цій землі. Рано чи пізно, але кожному з нас треба залишити по собі добру згадку. Господь дарував життя для того, щоб залишити по собі квітучий сад з плодами. Тоді люди скажуть: «він був кращим, він дбав про інших, хвала йому і божа благодать». Бог - творець наділив усіх нас даром творити добро для інших. Хто менше, хто більше. Я вірю в Бога і знаю, що він завжди допомагає. 

  Він свідомий до всього, щоб віддати свої кращі надбання на вигоду людству. Це не перебільшення. Знаю  набагато багатіших людей, але вони не можуть зрівнятися з М.Лавренком по благодійництву, по увазі до людей, по невичерпній любові до рідної домівки - Олександрії, в яку він вклав велику частку своєї душі і серця… Лікарні, малозахищені верстви населення, підтримка культури - це один із напрямків благодійницької діяльності М.Лавренка.

 Його постать пройшла всі щаблі випробуванням  минувшини. Від робітника до керівника заводу, до президента  створеного ним футбольного клубу, до державного  керівника – першого заступника губернатора Кіровоградщини, коли в найбільш складні техногенні аварії на підприємствах, для прикладу, на  ДХК «Олександрія вугілля», коли  взимку 7000 димитровчан залишились без тепла. Він цілодобово організував роботу штабу і через кілька днів, попри все – селище отримало тепло. Він вміє організувати, сконцентруватися на першорядному, невідкладному…

 У свої 60 – він має ще безліч задумів, які він, зі слів рідних, обов`язково втілить у життя  в найкращому вигляді. Дружина Людмила Георгіївна з цього приводу говорить, що вона звикла до його відсутності - постійно на об`єктах, з ранку і до ночі, тому, звертаючись до Ані, з посмішкою, котре повторює:

-Доню, якщо тато каже, що це остання  його робота, клянеться, що все, буде відпочивати, бавити онуків  – добудує критий спортивний манеж, то повір, що він щось задумав нове і буде його втілюватив життя - будувати. 

   Видно йому божою долею та батьківсько-родинним вихованням визначено такий шлях, а не інший. Постійно вперед: жити, творити, перемагати. У цьому його сила, наснага, здатність мислити глобально, по-державницьки, а не меркантильно. Він мислить сьогоднішньою перспективою. Він мрійник – практик з чудодійним даром: надумав – взявся - зробив те, що найкраще і те, що потрібно зараз людям, країні.

І справді – в думках і першочергових планах  будівництво нового заводу по випуску багатогранних металевих конструкцій електричних опор та заводу по їх оцинкуванню. Підприємства яких сьогодні конче не вистачає  в Україні. Електроопори з експлуатацією 50-60 років потребують термінової заміни. Відмовитися від фарбування, шляхом оцинкування, - забути на сто років про безпеку металевих  конструкцій…  

- Я нічого не вигадую. Якщо бачу, що можу зробити, то берусь і роблю. Нові підприємства - це нові  сучасні для України  технології, це нові тисячі робочих місць.  Це розвиток економіки України, що потребує невідкладних новітніх підприємств народно-господарського комплексу, - говорить М.Лавренко.

 Відносно побудови  на базі «Костянтинівського» розрізу потужної ТЕС на 300 мВт, то цей проект в його робочому столі. Він чекає свого кращого дня, коли державні мужі зрозуміють, що тарифи на електричну енергію можуть бути іншими. А не закидати, що будуть надлишки її виробництва. Тим більше, що  свій капітал  вкладає компанія, яку очолює М.Лавренко, а держава лише виступає гарантом... Білорусь, Молдова готова закуповувати українську електроенергію, а це – бюджетоутворююча одиниця країни. Це вихід на нові економічні позиції країни –це валютні надходження, це тисячі нових робочих місць – це  відродження буровугільної галузі Олександрії.  

 Він не боїться принципових протиріч з  чиновниками, коли бачить, що вони йдуть на користь, яку не сприймають ті, хто повинен хапати за руки - зроби... Наш герой розповіді побудував своє життя таким  чином, що йому не соромно подивитися в очі іншим. Завжди готовий  дати відповідь на будь-які виклики сьогодення.

  Ненавидить зраду, що дуже часто зустрічалася в його житті, коли, здавалось, що це безглузде непорозуміння, коли тебе зраджують ті, з ким ділився останнім шматком хліба. Але він вміє прощати. Це від Бога. Не кожна сильна особистість може на такі поступки. Це все від християнської віри в Бога, з я ким  він звіряє своє сьогодення. Просячи його благословення на нові трудові звершення. І Бог  допомагає.   

  Він невгамовний, вибагливий, молодий душею і серцем, запальний і статечний одночасно, раціональний і виважений, згуртований і оранізований, завжди зосереджений на головному, готовий працювати і працювати…

  На запитання, що найголовніше в його житті, він миттєво відповів - родинне гніздо, де його чекають дружина, онуки, діти, рідні, близькі, де панує злагода і порозуміння, любов і добро, щедрість, увага, де можна віддати всього себе, розкритися, відчути насолоду від щастя в родині.

 Він цінить повагу колег – однодумців, котрі з першого погляду, з пів слова розуміють сутність нашого героя,  розуміють і розділяють його прагнення. Це все надихає його на нові звершення.

Бути в гущі людей,  відчувати себе потрібним – не кожному дано. М.Лавренко зумів довести спершу собі, що життя багатогранне, незвідане, що треба поспішати робити, що час невпинно йде вперед. Люди не повинні від нього відставати. Він за кілька кроків завжди попереду від інших. У цьому його лідерські якості  переможця сучасності.   

60 років – це 60 перемог Лавренка, перший підзвіт його трудової діяльності, перша спроба дати відповідь на питання: що зробив, щоб не було соромно, щоб люди дали оцінку, - так висловився про свого друга Федір Кобзар.     

    І.Мельник