Поздравляем Вас Гость
Понедельник
19.11.2018
10:29
Меню сайта
Наш опрос
Как вы оцениваете наши новости?
Всего ответов: 121
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа
Поиск
Архив записей
Реклама
Главная » 2017 » Январь » 16 » Щаслива доля їх обминула
21:40
Щаслива доля їх обминула

Людська доля так розпорядилася, що дехто з людей залишився наодинці з самим собою. Рідня і близькі у свій час відмовилися від них з розряду причин, що здебільшого криються на аморальній поведінці колись рідних їм людям…  

- Нічого не залишається, як чекати тепла тут, бо коли перебував у в`язниці  сестра продала батьківську квартиру. Влітку ще якось виживав –  йшов  на роботи (розбір будинків, копав котловани, вантажив будматеріали…), а в морози слава Богу, що є пункт, де можна не лише обігрітися, але й харчуватися, -  говорить  Сергій С.
- А мене доля закинула з Кропивницького. З літа мешкаю в  Олександрії. Влітку  добре, а прийшла зима – дуже сутужно. Роботи немає, підвали закриті, прийшов сюди. Зранку йду збираю макулатуру, пляшки… Вже днів десять живу в пункті.
Я з с.Щасливої. Влітку робота була  - працював. Роботи немає – приїхав до міста. Перебиваюсь з води на хліб. Добре, що влада  попіклувалася про таких як я.  З Червоного  Хреста продуктами допомагають, одягом, - розповідає Володимир П.
А що мені залишається робити. Поки працював у Києві – все було добре. Потрібен був  родині. Їхав з заробітків, лишку випив, викрали документи, гроші. Рідня вигнала з дому. Прийшов сюди. Міський голова обіцяв, що допоможе з паспортом. Мені соромно, але що робити. Грабувати і красти не піду. Вірю, що Бог і  добрі люди допоможуть. Мене багато хто знає в місті. Соромно, але я не безпритульний, - повідав Олександр К.
А я і пенсію отримую, і будинок маю в Новій Празі, а вже місяць живу  з сином, бо невістка вигнала з хати, а це вже й вона кілька днів з нами.  Її мати вигнала з моєї хати, бо п`є, забрала дітей…, - говорить 80-річна мешканка селища гр.М.
Годують нас нормально. Міський голова на святу вечерю та Різдво привітав нас і ковбасою, і салом, і цукерками. Чай, цукор, хліб, суп – це все ми маємо щоденно. З голоду не помремо. Червоний Хрест допомагає. Більше страждаємо від нерозуміння рідних та близьких… Подивіться на мене, мені 36 років. Так трапилося, що оступився, вкрав, відсидів, батьки померли, рідні продали квартиру, виїхали з міста, кинувши мене на призволяще. Я вже третій рік живу так – виживаю, але не краду, не зловживаю спиртним, та рідним не потрібен.
Перебували тут люди з Києва, Знам`янки, Рівного, Хмельницького… У всіх  своя доля, своє горе і нужда, -  відмітив  58- річний чоловік. Я пенсіонер. Була родина,  дружина, діти… Поки працював – приносив хороші гроші, потрібен був. Пішов на пенсію – не ті  гроші. Я не вурдулак, добре одягаюсь, граю в  футбол, теніс, танцюю, співаю... Молоді ще заздрять  моєму фізичному стану та оптимізму. Як добре, що ми з теплом, з харчами, з увагою. Прийде весна - піду на роботу, бо зараз її важко відшукати.

 З огляду на присутніх, що перебували в тимчасовому притулку, склалося двояке враження: з одного боку – половина його «мешканців» фізично здорові, добре одягнені люди, а з іншого – половина людей втратила радість життя через асоціальну поведінку.  І все ж вони наші українці – наші співвітчизники, які чекають нашої участі, нашої допомоги, вони бажають повернутися до життя, до своїх рідних…

Починаючи з 29 листопада минулого року станом на 15 січня  через мобільний пункт  обігріву пройшло понад 400 людей, яким сьогодні немає де прихилити  голову. Щоденно до 10 осіб приходять обігрітися... Майже третина з них  проживає тут з першого дня його відкриття.

ФОТОРЯД

І.Мельник                      

Просмотров: 753 | Добавил: wernega | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]