Поздравляем Вас Гость
Понедельник
19.11.2018
09:55
Меню сайта
Наш опрос
Как вы оцениваете наши новости?
Всего ответов: 121
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа
Поиск
Архив записей
Реклама
Главная » 2017 » Март » 1 » Окрилений військовим обов`язком
17:45
Окрилений військовим обов`язком

 Олександрійським авіаторам, чия молодість невідривно пов`язана зі спогадами про палаюче сонце Афгану за бортом  вертоліту, моїм землякам, моїм друзям і моїй найкращій ескадрильї присвячується…
  Його життєвий шлях не можна оцінити одним виразом, бо наскільки він його  продовжує випробовувати і  в сьогоденні на міцність духу і волі, на силу і загартованість, мудрість і стійкість його складного сімейного життя. Але мій герой – Віктор Миколайович Коваль не у відчаї, а продовжує боротьбу за життя перш за все рідних йому людей, які б перепони не були на життєвій ниві, які б трагедії не переслідували його…  
- 62 роки прожитого життя, якими вони були, чого досягла  людина і чим сьогодні переймається і буде вестися мова у діалозі з  Віктором Ковалем.
- Приходить така година, коли слід підводити певні підсумки свого життя, оцінити його, переглянути,  що відбувалося з тобою..,  де була радість, а де падіння…  Служба в армії 1973-1975 роки - майстер доземитрист хімічних військ. Уже тоді зрозумів, що таке «мирний атом»  - радіація. Це був перший  дзвіночок (на мою думку перша моя «гаряча точка»), що мене  може чекати  попереду.  Після  армії. одружився, любляча  красуня дружина Наталія, народився синок Женя, що ще треба для щасливого життя. Служба в Олександрійському  окремому гвардійському вертолітному полку  в/ч 01094, старший  прапорщик (бортовий технік на МІ-6 та бортовий механік – МІ-8). Службу проходив з  1977 по 1992 рік.
- Вікторе, перше справжнє випробування прийшло на події, що відбувалися  в Афганістані?
- Своє життя я б назвав постійною  «гарячою точкою». Перша –  строкова служба,  Друга, звісно, що Афганістан. Це було в 1981-1982 роках в Кандагарі.  Пекло в повному розумінні  цього слова -  найжорстокіші бої, пустелі, неймовірна спека, що доходила до  +52 С.  Контрабанда, якою займалися «душмани», поставляючи зброю, наркотики в зону бойових дій…Якось так трапилося, що вертоліт  зламався в пустелі. Наша ремонтна група  виїхала на місце. Прийшлося в бойових умовах  ремонтувати, а поряд, за кожним барханом, слід було очікувати кулю або гранату від «душмана». Слава Богу, в нашому підрозділі не було вбитих, бо була висока майстерність та підготовка пілотів та наземного складу до бойових дій.  Було повне розуміння, міцна дружба: коли один за одного готовий був підставити свою спину, ми психологічно були зібрані, діяли як один злагоджений механізм. Саме злагодженій роботі усіх і вдалося уникнути тяжких втрат. Найбільше нас  «косили»: різновиди хвороб: гепатит, черевний тиф, лихоманка, дизентерія… І мухи – це щось неймовірне, великі і злі, дуже дошкуляли.  Не вистачало катастрофічно води... 
-Традиційно  вже стало запитання: яке було  відношення місцевого населення, що не стосується «душманів»?   
- Населення вдень дружелюбне, зустрічає  тебе з радістю та посмішкою на обличчі, а в ночі від мала до велика  виходять на стежку  війни –з дувалів  чекай пострілів  у спину. Підлітку, якому ще не минуло й 10 років, а він  вже стріляє з автомата, жбурляє гранати...  А знаєте, які вони живучі. Від спеки здувається тушонка – викидаємо на сміття, а діти підбирають  і їдять тухле м'ясо, і ніякі хвороби їх не переслідують.  
-Афганістан став мірилом чоловічої  дружби, яка  продовжується і сьогодні?
- Війна, нехай  вона була і не оголошеною, коли щодня на тебе чатувала смерть, міцно здружила. Всі практично з нашої ескадрильї залишилися служити і жити в Олександрії. А ті, хто переїхав до сьогоднішньої Росії, і зараз підтримуємо тісні дружні зв`язки. Дня такого не минає, щоб ми не зустрічалися або не вели розмов по телефону. Так, сталося, коли трапилася біда з дружиною, а пізніше і зі мною – третя «гаряча точка», вони стали стіною – підтримують і по сьогоднішній день. Моральна підтримка багатого  вартує, вона важить більше, ніж матеріальна, бо надихає на боротьбу з негараздами здоров`я. Тяжкий стан дружини, дві складні операції, що прийшлося  мені перенести, і сьогодні веду боротьбу за життя, але треба жити. Знаєш, як би не друзі, я в же б з розуму  зійшов, не жив би на цьому світі… Щиро дякую за підтримку голову  громадської організації «Союзу чорнобильців» Л.Комлєву, яка надала і надає допомогу. Ми з нею об`їздили всі клініки, лікарні, інститути… Поряд завжди С.Олійник, П.Тищенко, С.Білоган, В.Бражников,  М.Гавшин… Всіх не перелічити – їм завдячую своїм життям…
-Четверта «гаряча точка»  - Чорнобиль?    
- 26 квітня 1986 р. по тривозі наш полк було передислоковано в чорнобильську зону. За 8 днів перебування отримав максимальну дозу радіаційного опромінення. Якщо норма  17 мілірентген, то отримав  20 рентген! 10 травня  вивели з Чорнобиля.  При 25 рентгенах льотний склад «списували». Звісно, що свідомо приходилося занижувати ступінь опромінення. Ще на строковій  службі щось підказувало, що мене радіація «догонить». І таки це відбулося…
-А що було далі?   
- А далі 1989 рік – Карабахський конфлікт – «п`ята гаряча  точка».  У складі  полку базувалися в м. Газні (колишній Кіровобад). В Азербайджані виконували гуманітарну операції  по доставці вантажів, у перевезеннях поранених та вбитих. Це вже тут близько, у нас відбувалася неоголошена війна. Надивились такого, що потім довго снилося кошмарами… Цього не можна забути.  Та вижили, здолали і це лихоліття. У 1992 р.звільнився зі збройних сил ще СРСР, зрозумівши, що «шосту гарячу точку»  не переживу... 37 років – вік сили і здійснення  сподівань про які мріяв. Займався  малим бізнесом, я кі всі, хто залишив борт гелікоптера… 2015-й рік «догнав» мене...
-Вікторе, як виникла ідея створення документальних фільмів про  афганські події та  чорнобильську трагедію? У твоєму доробку цілий цикл фільмів.
- Ідея  фільму виникла тоді, коли прийшлося переосмислити життя військової  служби. Якось моя ескадрилья поручилася за мене, коли перебували в Кандагарі...  Дав тоді клятву, що прийде час, коли віддячу  за віру в мене і підтримку побратимів.  У 2012 році  до мене підійшов мій командир Степан  Іванович Білоган з проханням надати фотографії для створення відеокліпу  про наше перебування в Афганістані. Пройшло 30 років з того дня. Загорівся ідеєю самостійного створення подібного  відеокліпу. Вивчив основи  відеомонтажу, написав сценарій, режисуру. За 4 наступні роки створив повнометражні  відеофільми, які назвав  «Політ МІ-6 В С», «Політ МІ-8…., "Операція південь" ( всього 6 фільмів), один з яких  «Небесні ангели Чорнобиля». Ці фільми присвячені бойовим побратимам  по Афганістану та  подіям в  Чорнобилі.
-За цей фільм у 2016 році,  на День журналіста  ти  став номінантом - отримав першу відзнаку ім. А. Кохана.  
-Старався передати текстом, фотографіями (зібрав понад 2000 світлин), піснями та хронікою тих подій участь наших  військовослужбовців – вертолітників нашого полку  в «гарячих точках» різних частин  світу. Велику допомогу мені надав  Олександр Стрижак, якому я безмежно вдячний  за підказки, за  професійний монтаж і допомогу якою він взявся за цю справу. Він і сьогодні поряд зі мною, бо в мене є ще плани на сьогодні і на завтра... Час того невпинно вимагає...Зокрема,  "Операція південь" - це вже «сьома гаряча точка», коли нам довелося засекречено (30 років була заборона на розголос) «випадково» в Ірані знищити  2 поселення з нарковиробництва, які переправляли наркотики у бік  колишнього СРСР. Якщо підсумувати  вище  мною сказане, де був більший ризик для життя, то свідомо розумію, що найстрашніше було в Чорнобилі. Запитаєш чому? Тому, що  Афганістан, де можна було загинути, можна поділити як  50/50.  А в Чорнобилі всі ми добре розуміли, що летимо туди за  повільною смертю. Як не гірко про це говорити з болем у серці, але третина моїх друзів, хто був зі мною в Афганістані (де минула  смертельна  куля, - авт.) та на ЧАЕС вже немає в живих, багато стали інвалідами…       
-Вікторе, я не можу не запитати, як колишнього  учасника трьох «гарячих точок», яке твоє відношення до сьогоднішніх подій на Сході України, де відбувається неоголошена громадянська війна?
-Сьогоднішня ситуація, коли ти на пенсії, що не відповідає рівню життя, пройшовши пекло, зі своїми болячками, набагато гірша, ніж була 36 років тому назад (1981 рік), коли за нами стояла могутня держава,  а сьогодні у нас лише одна Україна. Я не розумію навіщо  ділити країну, вона у нас одна – ненька Україна, яка за всю свою  гірку історію постійно  боролася за свою незалежність та унітарність. Моє бажання, щоб вона вже завтра була зупинена, щоб наступив мир, щоб не гинули наші діти, щоб країна  мала змогу заможно жити.        
-І все ж є якась віддушина в складному сімейному житті, яка  додає наснаги боротися з хворобою та  тяжким станами дружини, вибач  за таке запитання?
-Життя - це нереалізовані можливості, це свято буття, яке не стоїть на місці. Втілення в життя  відеофільмів про минулі роки, що пройшли крізь мене та моїх друзів по службі, додають великого оптимізму, віри не втратити  здатність радіти життю, можливість бути потрібним іншим… Крім цього полюбляю риболовлю, відпочинок  на природі ( у свій час з дружиною). Для мене дорогим у житті є творчість Івана Айвазовського, який написав  понад 800 полотен на морську тематику, і не тільки – він залишив нам полотна на яких зображена  пустеля, каравани верблюдів… Море для мене – його буйство хвиль і  кораблів,  що повітря для життя людини. Книги – військова тематика часів Другої Світової війни 1939-1945 років, що стосується  повітряних  сил  СРСР  та люфтваге Німеччини, їх протистояння в небі.

  В.Черняк (відомомий економіст і громадському діяч, мій знайомий якось сказав мені, - авт. ): "Складність життя полягає в умінні відрізнити те, чому варто надавати значення, від того, чому не варто надавати значення.

Гадаю, що він мав на увазі  саме життя Віктора Коваля.

    І.Мельник   

Просмотров: 1081 | Добавил: wernega | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]