З офіційних джерел: «Присвоєно звання «Почесний громадянин міста Олександрії» Діброві Людмилі Іллівні – учаснику підпільно-партизанського руху на Кіровоградщині в роки Великої Вітчизняної війни, за активну участь у патріотичному вихованні молоді, роботу в міській організації ветеранів України та багаторічну плідну трудову діяльність на підприємствах міста. Діброва Людмила Іллівна – учасник Великої Вітчизняної війни, учас­ник підпільно-партизанського руху на Кіровоградщині, учасник війни з Німеччиною та Японією, інвалід Великої Вітчизняної війни. В 1964 році їй вручено диплом “Почесного гро­мадянина міста Стара Тура (Чехословаччина). Нагороджена трьома бойовими орденами: орден Великої Вітчизняної війни I та II ступеня та орден “За мужність”, 16 медалей. 20 років пропрацювала на заводі підйомно-транспортного обладнання, пізніше працю­вала в апараті виробничого об’єднання « Олександріявугілля». З 1987 року член Організації ветеранів України. 12 років була депутатом Олександрійської міської Ради, 14 років – народним засідателем в суді. Не вважаючи на поважний вік, Людмила Іллівна приймає активну участь у патріотичному вихованні молоді. Неодноразово брала участь у фестивалі народної творчості в містах Олександрії, Кіровограді та в Києві, де отримувала Дипломи. Діброва Л.І. – донька загиблого командира партизанського з’єднання ім. К. Ворошилова, що діяв в роки окупації на території Кіровоградщини та партизанської бри­гади в Чехословаччині – полковника Іллі Даниловича Діброви.

  Дмитро  Миколайович Клюєнко (1930-2006 рр.), який викладав у мене історію КПРС в Кіровоградському педінституті, в 1980-х, наш земляк, письменник, автор книг про ВВв «Хлопці з нашого села», «Лісовичка», «Передчуття грози»,  «Невигадані історії», «Слава солдатська» та ін. книг назвав  наших земляків жінок-героїв війни з фашизмом «дівчатами степової Еллади».

«… Високі бойові нагороди отримали й інші степівчанки Приінгулля: Ганна Миколаївна Апостолова з Вільшанки, кіровоградка Інна Петрівна Базилевич, Любов Єреміївна Боброва із села Родниківки, Клавдія Петрівна Герасименко (Вдовенко) з Олександрії, з Єлизаветградківки – Людмила Георгіївна Гуміліна, з роз’їзду Канатово – Марія Іванівна Дацкевич, з с.Косівки – підпільниця-зв’язкова Людмила Іллівна Діброва (Почесний громадянин Братислави (Словаччина)), Герой Соціалістичної Праці, партизанка-підпільниця Антоніна Гнатівна Ігнатьєва, з Нової Осоти – Герой Соціалістичної Праці Марія Григорівна Лагно, з с.Шамраївки – Клавдія Арефлівна Побережець, із с.Михайлівки – Тамара Іванівна Скирда, маловищанка Євгенія Михайлівна Чабаненко і багато, багато інших, чия юність була обпалена війною».

 Л. І.Діброва ( 28.12.1921- 30.04.2014) була зв’язковою  у з`єднанні ім. Ворошилова,яким командував її батько І.Д.Діброва, герой Чехословаччини.  У бібліографії Кіровоградщини партизанський шлях Л.І.Діброви  науково не досліджений. Друкувались матеріали місцевого характеру.  Жаль, що такі люди відходять, у свій час вони жертвували своїм життям. Як це було – ми знаємо з розповідей наших близьких і рідних, які не потрапили до списку підпільників Олександрійщини, але  внесли свій вклад у загальну перемогу над фашизмом. Почесний громадянин Олександрії  Л.І.Діброва буде з усіма почестями похована на міському цвинтарі 2-го травня 2014 року. Велика подяка Л.І.Діброві, що вона менше розповідала про свою участь у підпіллі, а стала бібліографом бойового шляху батька. Не все так гладко і відкрито було і в його біографії. Застрелений в спину… Про це треба говорити. Кому він заважав? Чому до 80-х років  ми майже нічого не знали про підпільників та партизанів з Олександрійщини, лише про тих, кого фашисти закатували  в  Косівці ( Варава, Сердюк, Білик, всього 13 чоловік) та  в Олександрії – Шакало. Сьогодні не досліджений місцевий пласт партизанського руху ВВв. Чиї прізвища замовчані, а чиї  «виставлені завищено»  - для цього треба час. Свого часу І.А.Шульга (багато мені розповідала про Олександрію в роки окупації  в 1941-1943 роках, поділився своїми деякими спогадами і наш земляк М.О.Резніченко…) мала справедливу  мету вивчити і дослідити цю сторінку історії нашого міста та району … З Л.І.Дібровою неодноразово домовлявся про бесіду (називав їй прізвища партизанів, підпільників, які воювали разом з її батьком, котрі разом ховалися від фашистів на протязі двох тижнів у Гороб`ївці, в родині Сердюків…). Але на протязі кількох років (в період з 1996 по 2005 рр.) вона не наважилась дати мені інтерв`ю…Які на це були причини?

Вічна пам'ять героям!

І.Мельник