Він наш колега – колишній журналіст. Багато років  працював в газеті «Кіровоградська правда». Сьогодні на заслуженому відпочинку. - Часу вистачає, щоб без діла не сидіти, - говорить про себе Петро Васильович. Любить голубів, дружина вирощує курей, індиків, качок. Все ж є ще якийсь прибуток до сімейного бюджету пенсіонерів.  А головне, що є  постійний інтерес щось робити, майструвати, що приносить задоволення від пенсійного життя.

- Не можу задарма дурня валяти. Пенсія – це така річ, або трудись, шукай собі втіху в тому на що колись часу не вистачало, або чекай кінця… Тому і вирішив завести голубів. Це птаха миру, добра, світлих почуттів, вірності. Над гаражем побудував голубник. Двічі коти живились моїми голубами. Двічі пацани влаштовували пожежу, бо шукали собі там прихисток. Думав, щось зробити, щоб не було доступу  до моїх пташок. Друзі підказали поставити стінку - загородити. Загородив – сказали, що схоже на іконостас. А далі прочитав у Біблії, що з тьми  народилося світло. І, справді, сон – це тьма, а коли  пробуджуєшся – світло перед очима....життя в своїй неповторній красі буття. Вирішив добудувати другий поверх. І вийшла моя будівля схожою на церкву. Так принаймні говорять всі, хто бачив моє творіння.    
- З чого все це зроблено, з яких статків?   
- Як не парадоксально звучить, але  всі будівельні матеріали зі смітника. Все, що не потрібно було людям у квартирах – виносили в утіль. Коли вони побачили, що майструю будівлю схожу на церкву, почали мені зносити вікна, двері, дошки, рейки. Так протягом  двох років і збудував. Не мені судити, я не будівельник, але мені хотілося чогось Божого, доброго, благодатного, спокійного і щоб ця будова була естетичною. Наскільки це вдалося, судять сусіди, друзі, які кажуть, що їм подобається, що якби кожен господар свого гаража так слідкував за своєю територією, то місто було ще охайнішим і гарнішим. Приводять дітей з сусідніх будинків, приходять люди, цікавляться, дивуються, хіба так можна зробити. І в такі літа. Дехто мене диваком  називає.  
- Сама будівля нагадує прообраз цілісного світлого храму, що просвічується  майже з усіх його сторін. Сонячний храм – храм світла, життя.  А ось ікони, написи з Біблії, це ж не так просто…    
- Старався, щоб моя будівля  була схожа на церкву, височіла  зі своїми банями,  хрестами, щоб мала свій, нехай і умовний зовній «розпис»- іконостас, була прозорою, світлою, чистою, об`ємною, просторою. Вирізав образи, виписував Божу мудрість. Коли з Божої благодаті, тоді все виходить, тоді є стимул ще бівльше  вкладати душу - працювати, творити добро. А воно різне, для одних меценацтво, для інших багатство – основа добра, а ще для інших, таких як я, - будувати  «свій храм віри, спокою». Старався, як перед Богом. Знаєте, це така справа, коли нею  захоплюєшся, а коли ще вона богоугодна, то де й береться натхнення, фізичні сили, мислення і працьовитість. Робив так, щоб не нашкодити нікому. Все. задається на мій погляд, компактно. Багато ще треба доробити, дооформити, довести до більш гармонійного стану.

  Людина створила  свій  божий світ, де є місце йому працювати – є кабінет, де є місце птахам, де є життя, куди приходять помилуватися творчій обдарованості Петра Піскуненка. Не кожен зараз дозволить собі витрачати кошти на ті ж гвіздки, шурупи, фарбу… Людина сама собі творить світ, який богоугодний, бо в Біблії  написано: «Тільки той, хто  вірить, тільки той, хто працює, той буде мати Боже благословення і радість життя на землі». Такі люди, такі земляки, прикрашають наше повсякденне життя цікавинками, вони пробуджують у людей доброту, повагу,  розуміння того, що кожен з нас може знайти себе в чомусь, що буде давати нове джерело життя, нове натхнення до життя.

Великий філософ Вольтер з цього приводу сказав: «Праця позбавляє нас від трьох великих недоліків: самотності, пороку і потреби».

І.Мельник